Тренінг Windows OS Internals
П’ять днів у несамовитому темпі – інформація про “як воно там зроблено всередині”, про те які зміни були від версії до версії (Windows NT 4, XP, 2000, 2003, Vista/2008, 7/2008 R2). Перемикання між windbg, Process Explorer, Process Monitor та ще парою десятків інструментів… Доволі виснажливо треба сказати.
Обсяг інформації такий що ідея запам’ятати\записати усе відпадає в перший же день – усим цим треба користуватися щодня, запам’ятовувати сенсу нема. Добре що на всих тренінгах видають роздруковані матеріали зі змістом курсу до яких потім можна звернутися коли знадобиться.
В цілому вражає які дива можна творити умілими руками використовуючи начебто давно знайомі інструменти.
По суті весь курс є швидким і стислим викладенням книги Windows Internals (http://technet.microsoft.com/en-us/sysinternals/bb963901). Але таку товстелезну і не саму легку для читання книгу навряд чи хто подужає за тиждень. Тим більше що останнє 6-те видання взагалі у двох томах – перший щойно вийшов, другий з’явиться у продажу в найближчий час.
Курс покриває такі теми як: інструменти, загальна архітектура ОС, архітектура ядра, процеси і потоки, пам’ять, системні об’єкти, безпека та аналіз крешів. Взагалі програмування ніякого – тобто жодного написаного рядка коду. Тут все навпаки – у нас вже є весь написаний і скомпільований код і треба розібратися що, де і чому йде не так.
Власне через цей тренінг я нічого і не писав останні дні. Ну та з наступного тижня продовжу 
Так називають якусь річ яку можна дуже дешево і швидко виготовляти у великих кількостях не звертаючи увагу на якість.
Як і переважна більшість звичайних людей я завжди вважав сучасний і авангардний живопис надуманою туфтою в стилі “каляки-маляки”. Ну нісправді воно так і є. Але я трошки не про це.
І я не полінувався і почав читати. І затягнуло мене так що я прочитав геть усе. Найбільша цінність біла в тому що я зрозумів чому певні картини і автори так відомі, що іноваційного та революційного було в них, які етапи пройшли митці і таке інше. Більше того – життяхудожників виявилося не просто стоянням з пензликами перед холстом. А там були інтриги, боротьба за клієнта та бажання догодити його смакам, боротьба шкіл (читай майстерень) та спроба підлизатися до мецентаів.
Ну от, разом з тим як розвивалася таехніка і все менше було перепон в тому що можна малювати і як комбінувати об’єкти і людей все це почало систематизовуватися. І знання ці вже отримували студенти живопису. Звісно 99% часу вони продовжували малювати портрети та пейзажі на замовлення, але декому хотілося йти далі. Тобто всі ці Пікассо, Малевич та інші Мондріани в дитинстві-юнацтві малювали цілком класичні картини, а потім пробували щось нове.
Відомий і популярний Ворхол з послідовниками намагалися показати що мистецтво це не річ яка виходить в результаті, а скоріше автор який над нею працював. Так твором мистецтва став куплений у сусідньому до виставки магазині пісуар, велосипедне колесо прикручене до табуретки чи лайно художника законсервоване у банках (початкова ціна була встановлена як 1 грам лайна доррівнює 1 граму золота, зараз ці баночки коштують набагаааато дорожче). Але досягли вони здається прямо протилежного. Народ замість звертати увагу більше на процес творіння ніж на результат швидко створив моду і актуальність з їхнього хуліганства успішно оминувши етап розуміння того що це все таке і для чого воно все власне створювалося.
Все це “сучасне мистецтво” це лише тоненький прошарок, а скоріше порох, яким притрушено широку основу класичного мистецтва. А класичний живопис в свою чергу теж далеко не однорідний.
До чого все це я? Та просто сказати що сучасне мистецтво це не просто і не завжди каляки-маляки, і ні, ви так не зможете. І ні, там нема чого оцінювати з точки зору класичного живопису. І так, там є те що може подобатися з невідомих причин.
І до неї мені мені попередній власник дав чохол, ремінь та комплект нових струн.
