Про мобільний зв’язок в США

Тут існує дуже багато відмінностей від звичного мобільного сервісу в Україні як я його пам’ятаю (на момент написання це вже 5 років). Ну, по-перше, це покриття. Враховуючи те що велику частину США займають пустелі, скелі та незаселені ліси і степи зрозуміло що відсоток покриття тут зовсім не такий як в Україні. Але все ще гірше. Основні оператори (а тут такими є T-Mobile, AT&T, Verizone та Sprint) покривають лише великі міста, і рідше прилеглі до них маленькі містечка. Навіть навколо Редмонда повно місць де немає покриття від одного чи іншого оператора. Хоча ситуація поступово покращується.

Як приїхали то послухали порад спеціаліста з адаптації ми підписали контракт з Т-Мобайл. Що з приємного то це знижки для МС (правда і в інших операторів вони були). Спочатку дивишся – телефон при підключенні безкоштовно. Вау! Потім читаєш зноску – after mail rebate. Ну це така штука коли ти заповнюєш форму, відсилаєш поштою, а тобі потім чек на певну суму теж поштою приходить назад.

Взяли ми тоді "безкоштовні" MOTORAZR V3re Motorola w490. Найпоширинішими на той час здається були саме Motorola, далі йде Samsung та LG. Nokia лише нещодавно вийшла на ринок. Щодо iPhone то вони продаються лише для мережі AT&T та Verizon і відповидно знижку б на нього я не отримав.

З часом ми поміняли кілька телефонів серед яких були HTC Imagio, LG Chocolate Touch та HTC Trophy які у нас зараз у обох

Причому цікаво що дешеве або взагалі безкоштовне оновлення телефону стає доступне через кілька місяців. Проте ми купляли свої останні у Microsoft Store і дісталися вони нам абсолютно безкоштовно. Правда доводиться контракт продовжувати на 2 роки. Так само можна взяти новий телефон при продовжені контракту.

Телефони на контракті є "залоченими", тобто просто поставити в них будь-яку картку не вийде. Є платна процедура unlock, після якої вже можна ставити картку в телефон. Фактично телефон (як апарат) тут майже те саме що і номер. Хоча є і картки передоплати як в Україні, але вони не дуже популярні і нормальні телефони доведеться за повну ціну купувати.

У нас зараз “сімейний” пакет – 700 хвилин на усі лінії, одна лінія має безлімітний інтернет, у іншої обмеження в 2 Гб. Це все в районі 100 баксів у місяць обходиться.

Тут, до речі, жадібні оператори самі себе в дечому надурили. Справа в тому що безлімітний інтренет і раніше надавали не усі, а тепер такого плану взагалі нема. Але продовжуючи контракт ми продовжуємо його на існуючих умовах і автоматично отримуємо той самий неіснуючий інтернет.

Дзвінки за кордон можна також роботи через свого опреатора. Така послуга коштує близько +7 доларів на місяць та 12 центів за хвилину. Але значно дешевше купити спеціальну картку за якою дзвінок в Україну виходить 6-9 центів за хвилину. Якщо номер картки внести в "безкоштовний" то виходить доволі недорого.На міські (стаціонарні) телефони дзвонити виходить дешевше ніж на мобільні. Крім того додзвонитися на усіляких маргінальних операторів майже неможливо. З іншого боку нашо воно треба коли ті кому дзвониш доступні у скайпі? Шкода що не всі і не завжди у тому скайпі є.

Номери телефонів тут, на відміну від Україніи, дають з локальним префіксом. Нам пропонували на вибір 425 (Редмонд), 206 (Белєв’ю) і так далі. Можна легко змінити оператора залишивши за собою номер. Спочатку підписуєш договір на обслуговування номеру з іншим оператором а потім розриваєш договір з поточним.

Ціла історія була як ми один раз поміняли оператора. Усяке бажання робити таке у майбутньому відпадає.

Діло було так – перейшли ми на іншого оператора і підпсали новий контракт. Живемо собі такі щасливі з новими розпрекрасними телефончиками, аж раптом а-на-на, гігантський рахунок від попереднього оператора.

З’ясовується що коли ми якось гуляли у сусідньому містечку по великому торгівельному комплексу і поки Олена щось там роздивлялася чи то у магазині кофточок, чи то у супермаркеті лаків для нігтів, я, він нічого робити, почав розпитувати хлопця в кіоску нашого оператора що у них є за нові телефони та плани. Він, перевіривши мій номер за своєю базою, сказав – о, а ти знаєш, ви платите ось таку суму, а у нас є новий план де дешевше на 10 баксів у місяць. Хочеш переключу? Ну я звісно погодився. Погодився і забув. Далі саме цікаве.

Короче нарахували нам… скажімо 500 баксів. Беру я свій договір і дивлюся – тааак, контракт закінчується у, скажімо, грудні. А мене чарджать у лютому. Добре, дзвоню у підтримку. Там такі – кажи пароль на рахунок. Так у мене нема вже рахунку, – кажу. Кажи пароль, інакше ми не знаємо що ти це ти. Або якщо не пам’ятаєш їдь у магазин і показуй їм своє полсвідчення, щоб вони могли переконатись хто ти є.

Їду в магазин, розказую. Перевіряють документи і кажуть – а, так це ти продляв контракт на рік у тому торгівельному центрі, в нас нового договору нема, їдь до них. Лінвуд не близько – майже 30 хвилин машиною. Приїздимо в той кіоск, починаємо розбиратись.

- Які такі контракти, нічо не знаємо – дєвочкі такі сидять. Все одно ми нічого не можемо зробити, дзвони у підтримку.

Кілька дзвінків та пару поїздок майже переконали мене що гроші повернути не можна. Фігня в тому що для продовження контракту їм мій підпис не потрібен. Десь в основному (підписаному мною) контракті написано що при зміні плану контракт автоматично продовжується на рік. Більше того, оскільки я сплачував рахунки з новою сумою то я знав що контракт у мене змінився. Короче жуліки ще ті…

Дуже ми розстроїлися і вже вважали що все втрачено. Але Америка, як кажуть, земля необмежених можливостей. Коли я розказав цю історію в офісі мені сказали – те що написано в контракті тут (в США) іноді нічого не значить. Ти дзвони доки не доб’єшся свого. Деякі оператори будуть казати "в нас такі правила", то звони ще раз, інший хтось у центрі підтримки може скасувати платіж. Як нічого не допомагає то кажи що ти працюєш в МС, що напишеш про них поганий відгук на внутрішніх ресурсах які читають стоп’ятсот людей, в кінці кінців проси поговорити з менеджером оператора.

Ну ви поняли, тут навіть в продуктових магазинах можна торгуватись

З новою надією знову звоню в підтримку,і о чудо, нариваюсь на дівчину яка сама (без погроз і закликів до менеджера) каже мені що можна скасувати штраф. Корочє з тієї суми штраф за дострокове переривання контракту складає 25, а все інше просто помісячна плата за телефон до кінця нового контракту, от ті 475 і скасували.

Висновок? Та мабуть ніяких висновків крім того що дикий капіталізм такий дикий, і що кожен сам коваль свого щастя.

Ну а насправді я б сказав що мобільний зв’язок це одна з небагатьох речей які в Україні кращі ніж тут. Нехай не всі новомодні сервіси одразу доступні, але таких кінських цін і офігєвших монополістів-операторів нема. В Україні не деруть гроші за вхідні дзвінки та СМС (навіть вхідні!). Хіба що те що номер від оператора до оператора не змінюється – він твій доки платиш.

От в моєму плані нема СМС тож за кожну отриману ми платимо більше 20 центів. Відключити їх можна, але це таки морока – треба йти до оператора і не факт що відключення буде справді відключенням, може ще доведеться ходити. Більше того – при будь-яких змінах у контракті треба уважно дивитися щоб не помінялося щось у договорі.

А на днях Олена старанно випрала свій телефон у машинці і настав йому кірдик Пішли дивитися які у нас є варіанти щоб подешевше. Варіантів не багато – взяти дешевий телефон, купити телефон за повну ціну, або додати до плану нову лінію. Дешевий телефон не підходить бо їй і інтернет треба і МС Офіс. Новий апарат (HTC Trophy) коштує $425. Тож як не дивно найдешевше відкрити нову лінію і взяти за це безкоштовний телефон. Знову та сама апифметики – продовження контракту на 2 роки і нова лінія за $9.99 у місяць, що виходить майже вдвічі дешевше ніж купувати новий телефон.

Про виплату податків в США

Знову ж переопублікую свій старий пост із доповненнями.

Є така відома на весь світ національна американська розвага – складення звітів про прибутки/податки. Сенс полягає в тому що в США система є самодекларативною, тобто кожна людина самостійно подає інформацію про свої прибутки та сплачені податки і відповідно або доплачує або отримує назад певну суму грошей. Власне я і досі не дуже добре розумію систему, небагато про неї знаю, та і знати багато не обов’язково. Але прикол системи в тому що можна так порахувати свої гроші щоб мінімізувати податки.

Тобто є шкала прибутків за якої знімаються податки. Далі сума зменшується якщо це родина. Також зменшення йде якщо є діти (чим їх більше і чим вони менші тим краще). Якщо є кредит на житло теж отримуєш певний бонус. За витрати на лікування більш ніж певної суми з власної кишені теж. Зменшити податки допомагає купівля машини з гібридним двигуном, встановлення альтернативних джерел енергії у себе в будинку (сонячні батареї, вітряки), тощо.

Можна робити простим способом – вказати що ось по формам від роботодавців та банків (ті зобов’язані їх надати у кінці року) було зароблено стільки, а сплачено стільки. І відповідно різницю від того що має бути або тобі повертають, або ти доплачуєш. А можна вказувати ледь не кожну покупку в магазинах і тоді з податків вираховується вже сплачений у магазинах податок.

Далі можна робити спільний на родину звіт, або на кожного індивідуально. І суми відповідно будуть різнитися. Треба пробувати різні варіанти і вибирати найвигідніший.

Ще роблять такий фокус. Скажімо у родини сумарний прибуток 120-150 тис на рік. Щоб платити менше податків його зменшують до скажімо 90 тис, переводячі кошти в пенсійний фонд. Це добре ще й тому що при відкладенні коштів в пенсійний фонд з них податки не беруться (правда візьмуть потім коли будеш їх назад забирати, але там вже і сума більша буде). І залишається родина в тих межах прибутку де податок менший та ще й у пенсійному фонді щось має.

Але можна і добряче прорахуватися. Наприклад через виплачену премію ви перевищили очікуваний річний прибуток (після відрахувань у пенсійний фонд) на пару тисяч і тепер вимушені доплачувати більше 10000 державі. Як так вийшло? Податки ж обчислюються стосовно прибутку, тобто відомо скільки за рік буде зароблено грошей, отже з кожної виплати відраховується певна сума на податки. Якщо відбулося підвищення з/п, або виплата бонуса, чи видача акцій компанії то річний прибуток може перейти у інший діапазон, де податок вищий. Тобто сплачуючи суму податку відносно 70-90 тис на рік ясно що ти недоплачуєш відносно суми 91-110 тис на рік і маєш компенсувати державі.

Чому ж роботодавець не виплачує податики так як це роблять в Україні? Тому що він просто не знає вашого сімейного стану, витрат на освіту, медецину, додаткових прибутків, тощо. Більше того, можна вибрати такий варіант коли із з/п взагалі нічого не відраховується у податки, а вся сума сплачується в кінці року. Сенс в тому що на ці гроші можна купити акцій, вкласти на якийсь рахунок чи заробити іншим способом впродовж року.

Хитрі американці витрачають багато часу вираховуючи подача яких документів дозволяє мінімізувати їх податки і відібрати назад хоча б частину грошей. Але треба сказати що у них тут сплата (і обрахування податків) є шкільною дисципліною і розуміються вони у всій цій системі незрівнянно краще. Ну та у них і машину водити вчать у школахю

Коли мова заходить про податки і складність у розумінні системи всі в один голос радять купити програму TurboTax, яка продається майже в кожному магазині (стійки з коробками схожі на стійки з пластівцями). Головна фіча програми – ти можеш вводити різні свої витрати за рік (кредити, кіпівлі, лікування, навчання, тощо) і одразу бачити яку суму складають твої податки.

Я так і зробив. А потім дізнався що все те саме безкоштовно можна робити на їх сайті (так і роблю вже три роки). Навіть якщо твоя ситуація не покривається безкоштовною версією то вони вписують ціну програми у пункт “на підготовку податкового звіту” і ця сума повертається з податків. Є і інші подібні продути.

Коли у тебе нарешті все склалося відсилаєш всі необхідні документи в спеціальний департамент. Можна відсилати поштою, або просто відправити є-мейлом файли звітів ТурбоТакса (натиснути кнопку). Коли податки опрацьовано побачиш на вказаному рахунку зараховані або зняті кошти (займає до місяця опрацювати твій звіт). Реально у спокійному режимі за 2-3 вечори усе зробити.

Складнішою стає ситуація коли продаєш і купуєш акції. Там якісь різні види бувать – довготермінові та короткотермінові. І якось там по різному усе розраховується і дані з отриманих форм треба ще вручну якось модифікувати при переносі у звіт. Але я поки нічого не продавав, тому більше нічого і не знаю.

Про житло в США

А вірніше про рентовані квартири.

Треба сказати що помешкання в нашому районі доволі дорогі, і вартість будинків в середньому починається від пів-мільйону долярів, а то і більше. Можна знайти й за 350 тис. будиночки, але доволі далеко, до роботи пиляти в районі години. Є лише одне чітко виділене місто – Сіетл. Все інше – Редмонд, Бєлєв’ю, Кіркленд, Ісаква, Лінвуд і так далі непомітно переходять одне в інше, і навіть вулиці можуть починатися в одному, йти через друге і закінчуватися в третьому.

Весь цей час ми жили виключно у квартирах в комплексах де їх здають у ренту. Хоча можна і рентувати окремий будинок, або частину будинку, або житло у власника.

Середня ціна за квартиру з 1 спальнею і 1 ванною – від 1000замісяць. Можна знайти й дешевше, але далі від роботи. Також на ціну впливає площа (чим далі від міста тим вона дешевша), наявність гранітних покриттів на кухні (за містом майже будь-де, в місті в основному дерево) і так далі. Розмір ванної кімнати також вар’юється.

Всі квартири здаються без меблів, але в них як правило є пральна та сушильна машина, посудомийка, плита з духовкою, бойлер, холодильник, витяжка. Може бути мікрохвильова . Може бути камін. При чому каміни тут для паління дерева, і лише в одній з квартир в яких ми жили були газові каміни. Каміни використовуються і для опалення в тому числі.

Підлоги у всіх вкриті ковроліном, душе пухнастим і класним. Опалення, як ви мабуть вже зрозуміли, від електрики – у певних місцях квартири є такі спеціальні дірки з яких дме тепле повітря. Температуру регулюєш сам (як правило на кожну кімнату). В одній з наших квартир навіть були програматори – виставляєш температуру на конкретний час дня у різних кімнатах, плюс додаткові настройки на вихідні.

 

Можна квартиру купити у подібних комплексах (кондо), і ціни відповідно будуть від 300 тисяч десь. Є свої переваги і недоліки – можуть у комплексі бути додаткові бонуси типу спортзалу та басейну, все оновлення та інші ремонти проводяться масово. З іншого боку можеш бути вимушений платити за те що тобі не надто потрібно. З іншого боку у своєму будинку треба постійно і багато платити за різні ремонти і самому займатися усима проблемами.

Є і комбінований варіант – так званий міський будинок. Це по суті будинок який своїми боками переходить в сусідні будинки і часто не має ні заднього двору ні галявинки перед входом. 

Треба ще зауважити про особливості позначення квартир. Тут вказують кількість спалень і ванних. Це означає що ще є кухня та велика “сімейна” кімнаті. А ванних/туалетів як правило стільки ж скільки і спалень. Бувають половинки ванних – це просто унітаз з рукомийником. Причому самих ван у нашому розумінні і нема – це фактично невисокі борти, знавіска і душ. Ну і завжди ванна комбінована з туалетом. Ми зараз знайшли доволі дивний варіант – дві спальні, але одна ванна кімната

 

Кухні геть не пристосовані щоб у них сидіти, тільки готувати можна.

В деяких комплексах нігліють до того що починають вимагати гроші за криту парковку (20-30 доларів на місяць). Там де ми зараз живемо у нас одне безкоштовне крите місце для паркування. У попередній квартирі ми спочатку платили по 20 за місяць за парковку, але коли підписували наступний контракт то вмовили їх зробити парковку безкоштовну.

І платежі за електрику, воду, каналізацію і прибирання сміття суттєво різняться в залежності від міста (деякі міста мають додаткові податку на воду, наприклад) та того наскільки жадібними є власники. В нашій квартирі зараз плата за деякі з цих послуг входить в квартплатню що економить нам майже сотню на рік.

 

Щоб вам ще таке написати? Коротше давайте питання якщо є.

Про кредитні картки

Так, я знаю що в Україні вони теж є. Але якось вони дивно там є. По-перше, чомусь усі без винятку пластикові картки народ в Україні назвиє кредитними. А, по друге, картки “там” і картки “тут” це майже абсолютно різні речі. Я сам не надто копенгаген у всих цих ваших банках і картках, але розкажу як вмію

Ось скажімо є мене банківський рахунок куди мені йде зарплатня. Відповідно в мене є дебетна картка з якої я можу знімати гроші не більше ніж зараз у мене на рахунку. При чому не обов’язково уся зарплатня йде на один рахунок і в один банк. Я можу, наприклад, сказати що хочу от таку певну суму класти на такий от накопичувальний рахунок в такий банк, а залишок на ось такий рахунок в інший банк. І необов’язково у мене для кожного рахунку може бути картка. На накопичувальному рахунку дають більший відсоток, але обмежена кількість операції на місяць. На розрахунковому рахунку у мене ніяких додаткових бонусів нема, але гроші знімати можна скільки завгодно разів.

Є і кредитні картки. Є від банка в якому у мене основний рахунок, але вона безпонтова і я нею не користуюся. А є від банка якого фізично не існує, у мене там навіть гроші не лежать. Але кредитка є. Сенс у тому що по цій кредитці мені виплачують гроші назад, називається це cashback – http://en.wikipedia.org/wiki/Credit_card_cashback.

Відсоток там різний. Наприклад на бензин 2%, на покупки у певних магазинах – 3%, на все інше (включно з покупками через інтернет) – 1%.

Насправді у мене більше однієї такої кредитки. Сенс мати кілька різних кредиток – різні платіжнісистеми (Visa, American Express, MasterCard, …) та різні відсотки виплат за різні витрати. Є кредитки в яких заробляєш милі польоту і потім можна безкоштовно взяти авіа-квиток. Або на бензин заробляєш. Ось тут можна подивитися приклади – http://www.creditcards.com/reward.php, http://www.creditcards.com/cash-back.php і так далі.

Гроші ці або повертаються у вигляді чека раз на рік, або у вигляді балів які можна обміняти на товар або просто готівку.

Виплати по кредитці здійснені упродовж певного часу (як правило 3-4 тижні) роблять кредит безвідсотковим, тобто нічого зверху не платиш. Звісно що можна все настроїти через сайти банків щоб виплачувалося само автоматично з певного банківського рахунку, щоб сповіщення приходили і таке інше.

Розмір кредиту як правило росте з часом. Скажімо була у нас кредитка на 3000, через рік прийшов лист що збільшили ліміт до 5000, а ще через рік до 8000.

Часто-густо кредитку можна навіть оформити у магазинах. Як правило це не дуже хороші кредитки, але для людей (читай студентів) які не мають кредитної історії це непоганий варіант. Нехай це кредитка лише на 300 доларів і виплачувати по ній треба через 1-2 тижні. Але вже маючи парочку таких можна через рік-півтора у нормальному банку оформити кращу кредитку. Додатковий бонус такої кредитки – усі покупки в цьому та споріднених магазинах будуть з певною знижкою.

Зовсім хороші кредитні картки, наприклад такі які при купівлі авіа-квитка дають другий на той же рейс безкоштовно, або такі що дають 5% повернення на усі операції насправді отримати не так легко. Вони вимагають хорошої кредитної історії, наявності кредиток не менше ніж на 15-20 тисяч, кілька десятків тисяч на рахунку в банку і таке інше.

Іноді магазини, наприклад Costco, теж періодично дають якесь повернення коштів – чек в кінці року, накопичені бали які можна обміняти на товари і так далі. Дрібничка у порівнянні з виграшом від самої кредитки, але приємно.

Окремо про кредитну історію. У кожної людини (і мабуть родини) є певний кредитний рейтинг. Він постійно змінюється від іноді зовсім неочикуванних речей. Наприклад відкриття чи закриття рахунку чи кредитки знижує рейтинг. Так само як і поцікавитися чому він дорівнює (цієї інформації нема у публічному доступі і навіть власник має робити запит до певних установ і банків) теж призводить до його зменшення. Хитрі совки думають що “от зараз я візьму кредит на машину і виплачу його увесь за раз” і думають що вони і кредитну історію покращують і відсотки не сплачують. Насправді якщо сплатити кредит набагато швидше ніж треба то це теж вплине негативно на рейтинг

Насправді цей рейтинг показує фінансовим установам настільки надійним джерелом заробітку ти є. А це важливо для дорогих покупок типу житла чи люксусової машини де різниця у 0.5% відсотку складає доволі значну суму. Просто нагадаю що, наприклад, кредити на машину тут від 0% до 4+% (3-6 років) для всяких ненадійних іноземців типу нас. На житло приближно такі ж відсотки, але вже на 20-30-50 років.

Про автостраховки в США

Як завжди спочатку скажу що те що написано далі не зовсім точно і не зовсім повно описує як все насправді, деталі я і сам не надто знаю. Просто хочу розказати про головні моменти.

 

Страховка тут наче обов’язкова, але часто чую історії про людей які кудись влетіли і у них не було страховки. Проте поліція страховку не питає, то вже справи водія чи сам він буде платити за все, чи страхова компанія.

Страхові внески, вірніше їх розміри, залежать від маси факторів. Наприклад:

• Вік та стан машини
• Колір машини (червоні частіше б’ються так що їх треба повністю міняти)
• Вік та кількість водіїв
• Кількість машин у родині
• Типове використання машини та місцевіть де нею користуються
• Яке покриття та додаткові послуги потрібні (заміна колеса, закінчився бенщин, здох акамулятор)
• Кількість та серйозність порушень в історії
• …

У випадку як стається щось погане треба спочатку звонити в поліцію щоб приїхали і склали рапорт, а потім у страхову. Але ще первіше – прибрати свою машину з дороги щоб не уповільнювати рух.

 

Ось тут українські читачі здивовано питають “а як же поліцай визначить хто винний?”. А річ в тому що це не його робота визначати хто винний. Задача дорожньої поліції – забезпечувати безпечний рух без перешкод. Тому якщо машину можна було прибрати, а ви цього не зробили то ще й додатково можна отримати.

Далі поліцейський запише ваші свідчення, свідчення іншої столрони та свідків якщо такі знайдуться. Віддає вам рапорт у руки і поїхав собі далі. Ну і штраф доведеться сплатити.

Потім ваші страховки починають розбиратися хто кому скільки платить на основі протокола від поліції який ви їм надаєте. Причому платять обом сторонам (яи скільки їх там є). Ось тут другий раз мене здивовано питають “як, що навіть ому хто винен платять?”. Так, платять тому що це те для чого страхова і потрібна. І не суттєво хто винен – у вас зі страховою договір що вона покриває певні витрати у випадку аварій і іншого.

Далі страхова спрямовує вас до дилера з яким ви працюєте. Той оцінює що треба ремонтувати або міняти і в скільки це стане. Далі вам пропонують або ремонтуватися там же, або взяти чек (не завжди на всю суму) і поїхати ремонтуватися в інше місце. Так, можна просто взяти чек і не поїхати ремонтуватися, так теж роблять.

Якщо пошкоджень більше ніж на певну суму (наприклад на третину вартості машини) о як правило ніхто нічого не ремонтує а просто видають нову машину.

На час доки машина в ремонті як правило видають тимчасову машину такого ж, або вищого класу.

 

Всі ці витрати страхові компанії відшкодовують тим що підвищують платню за страховку. Причому у них є не лише верхній, але і нижній ліміт – наприклад замазування тріщин на лобовому склі покривати не будуть бо ціна такої роботи нижча за (наприклад) $300.

Страхові тим не менш постійно нагліють і дуже неохоче знижують ціни. Проте можна суттєво зекономити переходом до іншої компанії. Робити це дуже легко – дзвониш, домовляєшся за умови і ціну і вони автоматично відміять твою поточну страховку (наперед виплачені гроші повернуть чеком у поштову скриню) і увімкнуть свою. Олена, яка у нас займається усима цими питаннями, змогла так за пару “переходів” знизити страхові внести майже вдвічі за пару місяців.

Але все одно дешева страховка нам не світить бо водити почали ми після 18 років, а це негативно впливає на розмір внесків.

Як одягаються в США

А бо правильніше “Як одягаються люди навколо мене в нашому регіоні”. Власне це пара трошки оновлених постів 2007-го та 2009-го років

---

Якщо ви дивилися щось типу South Park то можливо у вас виникало питання чому хлопчаки і зимою і літом, і в приміщенні і на вулиці носять шапки? Чому Кені завжди, в будь-яку погоду в куртці-Алясці? Цікаво це не художнє перебільшення. Тут дійсно одягаються хто як хоче. І не лише зимові шапки літом, або сандалі на босу ногу зимо. Але і піжамні штани у магазин чи спортклуб, протерту до дірок на рукавах кофту на роботу, або резові тапочки на вечірку.

При температурі від 0 до + 10 можна побачити людей в зимових чоботях з хутром, в зимовій куртці і міховій шапці, або міхових навушниках і рукавицях з такою самою ймовірністю як і людину в шортах і футболці з коротким рукавом. І це зовсім нікого не цікавить. Ніяких тобі поглядів у спину, ніяких – "Шо, прижарило?".

Часто можна побачити людей у шапках в приміщенні. Хоча кажуть в Техасі за таке відгребсти можна.

Зустрічаються в нашому корпусі і такі що носять в’єтнамки на босу ногу (це я писав 5 років тому, а зараз сам на роботі переважно у в’єтнамках чалапаю). Хоча найрозповсюдженіша форма одягу – все розстебнуте. Тобто є штани + футболка, а зверху – Н(дорівнює бо більше 0) спортивних кофт, або светрів на блискавках та курточок.

Взагалі коли температура трохи впала то діти почали носити футболки з довгим рукавом, а іноді навіть светри. Зазвичай я їх бачу коли вранці чекаю Оленку на виході спортклубу, а батьки з дітьми заходять.

І стосовно взуття. Можливо часто у фільмах бачили, або просто чули, що американці вдома не розбуваються, і навіть на ліжко залазять вбуті? Так і є. Ну на ліжко звісно не лізуть, хіба що це диван у вітальні і хазяєва не вимагають розбуватися. Причина цього в тому що все навколо дійсно чисте. Якщо почистити підошву взуття то я навіть не знаю скільки місяців в ньому треба ходити щоб реально її замазати. Тут просто нема де це зробити Серйозно. Самі помітили. Оленка якось глянула на свої чоботи і каже – наче тільки помила, гм, як це воно так? Ось так.

А іноді люди ходять взагалі босі, або у самих шкарпетках по офісах. Виклад на курсах може розбутися і так в шкарпетках і ходити усі 5-8 годин, залазити з ногами на столи, робив там всілякі "морські фігури" типу розминки. І здається ніхто крім мене не дивується. А з часом і я перестав.

Треба сказати що “наші” у більшості випадків одягаються так що їх легко впізнати. Навіть не знаю як це пояснити словами – якісь сірі мишачі світерки, штани зі шкільного костюму, рубашки що ні до чого не пасують…

---

Чим можна пояснити той факт що в 9 з 10 випадків я розпізнаю колишнього совєцкого громадянина чисто за зовнішністю? Навіть вірніше за одягом.

Ні, не подумайте, я не хочу сказати що американці одягаються вишукано. Навіть навпаки. Вони приділяють одягу занадто мало уваги і вибирають його за принципом "щоб було зручно". Через те що американці себе цінують більше ніж одяг вони не бачать нічого страшного в тому щоб зимою носити сандалі (все одно не по вулиці ж ходити), чи, скажімо, літом носити зимову шапку. Але фішка вся в тому що вони у своєму одягу виглядають природньо.

На нашиших же співгромадянах у більшості випадків одяг сидить так наче вони у когось його відібрали. Якісь светри зв’язані із розпущених бабусиних шкарпетох, якісь шкільні штани куплені у магазині "Тракторостроітєль", турецькі шкіряні куртки (де, де вони їх знаходять у США?!) і інші речі. Та при цьому що речі одне одному не підходять ще і ті самі речі не підходять людині. Ну не всі люде добре виглядають у клітчатих рубашках, а гостроносі туфлі під виварені джинси взагалі нікому не пасують…

А за полієтеленові пакети в руках я би взагалі візу відбирав. Ну чому, чому пакет?! Чому не картонна коробка чи сумка-кравчучка? Це типо модно з пакетом ходити?

З коментів:

Наші люди дуже часто (не завжди, але дуже-дуже часто) виглядають погано вдягненими навіть якщо на них набагато кращий одяг ніж на оточуючих. Думаю проблема в тому що у нас одягаються у щось "тому що воно красиве і дороге", а вони одягаються "тому що мені в ньому зручно".

Як я здава на права

…в штатах. Про деякі пригоди в Україні колись писав ось тут – Як мене не пускали в шортах в ДАІ.

Ну от… Проходить все доволі весело і легко.

Спочатку стаєш у чергу щоб подати документи. І саме прикольне що у них тут коли де яка черга то вона будується не за звичайними правилами “хто крайній?” і “вас тут не було коли я займав”. Натомість висять такі апарати з квитками, а над обслуговуючими віконцями висвічується черговий номер коли людина звільнилася.

Отже записуюся на якусь дату де є незайняті сесії.

Спочатку здаємо теорію на комп’ютері. Є вибір мов, російська у списку. З 20 питань треба правильно відповісти на 15. До речі і правила у них тут набагато простіші і знаків менше. Ось почитати можна – http://www.dol.wa.gov/driverslicense/docs/driverguide-en.pdf. Або російською – http://www.dol.wa.gov/ru/docs/driverguide-ru.pdf.

Після того проходиш тест на зір. Стоїть така машика в яку дивишся як у бінокль і на запит клерка називаєш кольори які бачиш, літери і все таке. Ну тобто перевіряють що кольори розрізнюєш і чи треба писати в правах що окуляри обов’язкові чи ні.

Потім призначаєш сесію здавати з інструктором.

Приїздиш на своїй машині. Спочатку перевіряють машину – поворотники і стоп-сигнали працюють, вікно водія відкривається. Потім примушують показувати сигнали рукою у вікно – поворот на ліво, на право, зупинка.

Далі їдемо містом і демонструю наступне: паралельне паркування (досі не вмію), повороти вліво, вправо, паркування під гору, здати задом з повороту.

У інструктора в руках папірець де віднімаються бали за кожну неправильно зроблену дію (наприклад не вивернув колеса у правильну сторону при паркуванні з гірки).

Замає це все хвилин 10-15. Я свого часу здав на мінімальний можливий бал, а Олена набрала на 1 бал більше

Тут же після іспиту фотографують і дають тимчасове паперове посвідчення. А оригінал потім приходить поштою.

Ціна усієї розваги в нашому штаті $25.

Права діють на 5 років і закінчуються рівно в день народження. Причому для перездачі треба просто пройти тест на зір (одна хвилина) і знову заплатити.

Про наший спортклуб

Фотографій з самого клубу нема бо фотографувати у ньому заборонено.

Знову ж таки я вперше написав подібний пост у старому блозі як тільки почав ходити у спортклуб. Зараз, краще розумыючи як воно все я вам перепишу

Наш козирний клуб називається ProSport Club (http://www.proclub.com/). Самі вони стверджують що це найбільший спортивний клуб Північної Америки що в принципі схоже на правду.

Ціни в клубі просто якісь безбашенно недемократичні – вступ обійдеться в $1000 і щомісячна плата десь в районі $300. Але для працівників МС все це набагато легше – вступ безкоштовний для працівника і членів родини, помісячна плтня безкоштовно для працівників і $70 для дорослих членів родини. Ну та воно і зрозуміло – клуб розташований у безпочсередній близкості до МС і 99.9% відвідувачів складають саме працівники МС.

Поруч із клубом є триповрхова парковка плюс парковки на вулиці, машин на 1500 в сумі. На вході береш рушники які потім кидаєш у спеціальні корзини (вірніше вази) з яких все йде у пральню.

Далі у роздягальню шукати вільну шафку. Засмучує що як і кругом тут шафки чомусь крихітні і вузенькі. В принципі всі речі влазять, але якось з совєцькими шафками, вчетверо більшими, у роздягальнях було простіше. В двері шафок вставляється картка з якою заходив у клуб, набираєш код – закрив, той самий код – відкрив.

В самому клубі (напевно щось забув):

• 2 басейна для плавання по 25 ярдів (6 доріжок у кожному)
• 2 басейна для дітей і занять фітнес-груп
• кілька баскетбольних полів
• кілька залів для йоги
• ряди тренажерів – велосипеди, бігові доріжки, сходинки, гребля, лижі… Звісно ж тренажери для качання м’язів
• Зали з залізом (штанги, гантелі та таке інше)
• корти для рокетбола, сквоша, тенісу та бідмінтону (по десятку десь кожного)
• Сауна, парна, джакузі, місця для відпочинку
• в душових мило, шампунь, кондиціонер
• біля дзеркал піна для гоління, крем для тіла, рідина для полоскання рота, …
• спортивний магазин із шаленними цінами
• ресторан та кафе
• перукарня, спа-салон, масаж, …
• автомийка

Причому це лише один з їхніх клубів (в Белев’ю), ще такі є в Сіетлі та парі маленьких міст. В нашому клубі обіцяють побудувати відкритий 50-метровий басейн в цьому році.

Крім усього цього є велика кількість класів, частина навіть безкоштовна. Є теніс, плавання, триатлон, біг, загальний ітнес, пілатес, його, футбол та ще пару десятків. Можні найняти тренерів індивідуально (працівники цього ж клубу).

Є

Як ми летіли в США

Спочатку після отримання візи ми якийсь час тупили і все чекали кони нам пришлють квитки на літак. А тим часом наші речі запакували і переправили в штати морем. А ми все чекаємо… Потім я вирішив зв’язатися з людиною що опікувалася нами з боку компанії. З’ясувалося що вони чекають доки ми їм скажемо на яке число нам потрібні квитки

Коротше купили нам квитки в останній момент.

 

Проводжати нас приїхали родичі, всю ніч не спали, провели до аеропорту. В Борисполі не пропустили наш кішку і довелося залишати її батькам Олени (далі читати тут). Сідали ми на літак до Амстердаму у соплях та сльозах.

В Амстердамі ще 5 годин. Спати так і не лягли. Побродили аеропортом, подивувалися як це воно може бути так чисто там де так багато людей. Поофігєвали з цін – пляшечка води 6 євро. Потім ще 10 годин у літаку до Сіетла. І знову без сну.

 

Чомусь и думали що в аеропорту нас зустрінуть. Ага, щаз. Після перечитування документів з’ясувалося що нам треба взяти з прокату машину. Нормальні люди як правило їдуть на таксі в тимчасову квартиру, а потім наступного дня беруть машину поблизу. Ми ж з переляку взяли машину прямо в аеропорту і поїхали шукати ключ. Там був ще той квест – спочатку знайти місце дележать ключі і вказівка як проїхати до житла, а потім шукати саму квартиру.

Пішли за машиною, показуємо роздрукований мейл, а вони нам кажуть номер слоту і дають документи на машину. А ключі? – питаю. Так а ключі в машині – дивуються вони.

Це вже був другий день без сна і мізки не дуже варили. Ясно що навігатор ми не придумали взяти і поїхали за вказівками з є-мейла. Ну а водили ми не дуже, фактично Олена перший раз вела машину бо мала хоч якесь уявлення к воно робиться. Страшно було капєц…

 

В аеропорту поліцай підійшов і спитав у нас звідки ми. З України – кажу. Він такий – do you have SALO?

- Ні, нема у нас сала.

- Але ж ви знаєте що воно таке?

- Так, знаємо, але ми його не веземо

Шукали ми ті ключі годин 6 якщо не більше. І були вже в якомусь каматозному стані. Знайшли адресу чисто випадково. Заїхали і в Сіетл, і навколо покаталися добряче. Потім ще години 2-3 шукали де ж наша ночівля. В кінці-кінців я пішов у якусь забігайлівку, знайшов там групу індусів і почав їх просити щоб вони провели нас куди треба. Ну вони введи адресу в свій навігатор і поїхали попереду. Так ми і дісталися далеко за північ до своєї тимчасової квартири.

 

Наступного дня я вже вчився водити машину сам А ще через пару днів треба було заправляти машину і мексиканці на заправці показували нам як це робити.

Ще через якийсь час я стукнув ту машину (Chevrolet Impala) об автобус і нам видали іншу (Hyundai Sonata). А потім ми купили свою першу машину (Chevrolet Malibu MAXX) і повертали прокатну – тимчасову видавали на місяць. Причому поїхали здавати двома машинами, біля аеропорту заблукали і я потім довго Олену їздив шукав.

Квартирка була непогана така – з меблями, посудом. Там навіть інет був оплачений, але ми про це не знали. Квартиру давали на два місяці.

 

Спочатку нас дивувало все – запахи не ті, їжа не така на смак, чисто і порожньо, зайці і білки що бігають між будинками, і люди що посміхаються як тільки глянеш на них.

Стосовно ж наших речей які відправляла якась українська контора. Десь в передостанній день я про всяк випадок вирішив подзвонити і спитати чи все у них в порядку. Вони з подивом сказали мені що звісно ж ні, я ж їм якусь довіреність не написав. Коротше примусили мене бігати по нои=таріусам, заповнювати і підписувати якісь бланки… Дурдом цілий. І от ми вже в штатах. Пишу їм – коли наші речі прийдуть. Вони мені – треба лист від працедавця на фірмовому бланку, з печаткою і підписом директора. Дурдом… Тут ніхто не розуміє що таке фірмовий бланк з печаткою… Тягнеться все це тижні три. Нарешті мені уривається терпець і я пишу нашим адвокатам “Допоможіть!” і розказую деталі. Менше чем через 10 хвилин приходить лист з української контори з текстом “ваш груз вилетів, і вабщє можна було не ябєднічать а по нормальному договорицця”. Совки таки совки.

І ще трохи про Miami Beach

Як ви вже мабуть зрозуміли з моїх попередніх записів поїздка мені не надто сподобалася. Реально було вреження що ми в іншій країні де приймають долари і розуміють англійську.

І головне не в тому що брудно, дорого, клімат не подобається чи ще щось. Головне – люди. Якось у нас тут у Вашингтоні більш усі доброзичливіші та щиріші. Там же – наглі, галасливі, неввічливі і нахабні. Таке враження що десь у колишній совєцькій країні перебуваємо.

Водії на дорозі нагло лізуть у кожну шпарину, таке враження що не бачать розмітки взагалі. Бібікають постійно (у нас після сигналу увесь рух замирає і починають роззиратися що трапилося і що я не так зробив), їдуть на червоне, не пропускають пішоходів… І поліція якої тут до біса не звертає на це уваги.

Їжа погана і дорога. Якусь зелень чи салати не так легко і знайти в меню, ринків з фруктами і овочами ми так і не побачили. Але треба не забувати що Майамі Біч це маленьке і дороге курортне містечко відділене від Майамі мостами через річку (чи може затоку).

 

Власне усе побудовано на понтах і необхідності демонструвати що ти небагато успішніший і заможніший ніж є насправді – золоті цепи, дорога тачка, дорогі коктейлі і розпальцовка. Цим теж нагадує Україну.

Тут ми бачили кілька запаркованих у ряд Мазераті одну за одною. Тут напрокат можна взяти переважно найдорожчі моделі машин. Тут сервіс з похмуримим писками що посміхаються тільки на мікросекунду тільки коли даєш чайові. Такого я в штатах не бачив взагалі.

Коли просто сіли в таксі в Сіетлі то як же приємно було що водій такий приязний і приємний… Хоча як ви розумієте таксисти у нас цим не відрізняються.

Власне що я хочу зауважити – у Майамі все одно краще ніж в Україні, але жити б я там добровільно не став би.

Ще ми взяли тур по Маямі, але тур то лише назва. Як будете там то не беріть – ераще подивися усе самому. Замість повезти у центр міста і показати цікаві місця (а види Маймі дійсно красиві) нас возили навколо будинків зірок і розказували скільки десятків мільйонів кому яке житло коштувало. Народ у захваті скавучав і невпинно фотографував. Тупість і понти.

 

У місті хмарочоси красиво скомпоновано з пальмами, багато мостів, велетенські круізні лайнери та баржі, порти, клуби, стадіони, острови, парки та шикарний і дорогий приватний сектор із диким тваринами типу павлінів чи оленів.

 

Особливо красиві видкриваються на Маямі з мостів. Я такий бачив дуже довгий час поки біг більше 5 км з Маямі Біч у Маямі. Хмарочоси вдалині зливаються в один спільний силует, а на ближньому плані яскраво-зелені пальми з кокосами. І орли сидять в рядочок на знаках над швидкісною магістраллю як горобці.

Так от, замість нормально показати нам місто придурковатий екскурсовод (який не тільки одночасно вів автобус порушуючи правила, але ще і триндів двома мовами у мікрофон, співав і петросянив) возив нас по якимось незрозумілим закуткам де показував дорогі яхти і будинки, сигари в магазинах і іншу хрєнь.

Завіз він нас і в Маленьку Гавану, це такий район міста де живе найбільша громада кубинців. І там те саме – замість показати щось цікаве він нас висадив на пів-години “купити кубінські сигари” які тут же в магазині і крутили.

Мені ті сигари не цікаві абсолютно, а більше дивится не було на що. Крім пари забігайлівок нічого там більше не було. Ну та напишу я їм відгук колись…

Потім нас повезли на корабель де набилося людей з кількох автобусів.

 

В принципі було цікаво подивитися на місто з води, красиві види осторовів, знову ж мости і порти. Але і цей “екскурсовод” в основному розказував який будинок яка зірка купила за скільки мільйонів. І плавали ми як у звіринці навколо тих зіркових будинків. Були там зірки яких ми знаємо типу Сталоне чи Джекі Чана з Мадоною. Але більшість були якісь зовсім нам невідомі імена зірок якихось бразильсько-мкесиканських серіалів, виконавців латино і інші чучмеки з Центральної і Південної Америк. А оскільки більшість екскурсантів говорили іспанською і мабуть були не зі штатів то вони всих знали, захоплено кричали “а-а-а-а” і клацали, клацали, клацали фотоапаратами. І трошки оце постійне дублювання усього сказаного англійською і іспанською задовбало. Краще б взагалі англійською не говорили нічого – цінності в наданій інформації просто не було майже.

 

Цікавим виявився Фішер Айленд – острів що не зв’язаний із великою землею дорогами. Дістатися туди можна лише водою чи повітрям. На острові є усе – школи, пошта, магазини, гольф та спрот-клуби, бари… Також там є пара великих багатоквартирних будинків у яких живуть зірки (пам’ятаю що згадували Джима Кері та Еді Мерфі). Ну і звісно не могли нам не сказати що найдешевша квартира коштує там 2 мільйони.

 

 

Як не дивно але найприємніші враження у нас залишилися від велопрогулянки Маямі Біч. Ми взяли напрокат велосипеди на станції і поїхали вздовж віденного пляжу (Маямі Біч поділено на три зони – Південний Пляж із звичайним житлом, Центральний Пляж з готелями і ресторанами і Південний Пляж із дорогими готелями і дорогим житлом). Зважаючи на несезон та вітряну погоду людей було мало, а види шикарні. Хвилі шалені…

Велосипеди ці були смішні – важелезні як трактор, сідло як крісло… Як і захочеш швидко поїхати то не зможеш

 

Ну і цілому – якщо не були то побувати варто, але зупинятися в Маямі Біч, їсти чи витрачатися – ні. І в порівнянні з Канкуном, Гаваями чи навіть Лонг Біч Маямі програє не в останню чергу через місцевих бидланів працівників сфери обслуговування.

 

І так, багато в чому весь мій негатив пояснюється моїм поганим результатом пів-марафону, а шо робити. Ну і переліт капєц ващє… Я за свої гроші більше у Флориду не турист

Продовження перших вражень про Майамі Біч

Душно.

Дебільна мода – у жінок чим більша дупа тим коротша спідниця, чоботи до колін, весь одяг в позолоті і бльостках. У чоловіків – штани нижче трусів (думав це буде смішно побачити вживу, насправді це виглядає неймовірно тупо), джинси заправлені у високі ботинки. Офіціантки в барах і ресторанах одягнені як повії, нафарбовані, ледь не хапають за руки щоб затягнути всередину.

Сотні скейтерів. Нагло їздять де хочуть не зважаючи на трафік. Взагалі більшість водіїв і пішоходів на правила руху звертають зовсім мало уваги.

Станції прокату велосипедів (платиш в автоматі, велосипед відмикається, замикаєш назад у будь-якій іншій станції) – пів години – $4, година – $5, 2 години – $10, 4 години  – $18.

 

Дофігіща бомжів – валяються попід стівнами, під пальмами. Причому настільки ледачі що навіть не просять гроші а ліниво помахують стаканами з під пива. Давай, типо, ділись.

Іспанської ледь не більше ніж англійської. В барах, магазинах, готелях часто починають говорити іспанською і переходять на англійську коли ти до них англійською. На всіх сценах вздовж дистанції пів-марафону співали іспінською.

У жіночих манекенів в магазинах гіганські цицьки з рожевими сосками. Виглядає неймовірно ржачно.

 

Пробіг я до речі не дуже добре – 1:33 з чимось. Зпишемо це на довний переліт. акліматизацію, духоту і те що я не відновився після сіетльського пів-марафону.

Вода прохолодна, хвилі такі що укачує за пару хвилин. Взагалі нема запаху моря. Пісок жорсткий, ракушок нема. Люди самі по собі ходять і збирають сміття на березі.

Нещасні білки лазять по пальмах і схоже самі офігєвають з цього.

 

Взагалі враження що приїхав зі штатів в якусь біднішу країну. Усе понти з позолотою на фоні доволі бідного несмаку – позолота, показуха, понти і інша циганщина. Майже як у Криму, тільки з сервісом і чистіше.

День Подяки…

…і День Після Дня Подяки, або Thanksgiving та Day Afterf Thanksgiving все ще доволі незвичні для нас свята.

В четвер все вимирає в прямому сенсі. Магазини усі закрити, машин та людей на вулицях нема. А ще й в тому районі де ми живемо щільність населення невисока тож взагалі якийсь зомбопокаліпсис нагадує.

В цей день сім’ї збираються і їдять індичку. Свято присвячено першому врожаю який зібрали переселенці піся голодної зими, а зиму їм допомогали пережити індіанці (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%8C_%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%8F%D0%BA%D0%B8).

В п’ятницю, відому як Чорна П’ятниця (Black Friday), рано вранці, а скоріше вночі починаються розпродажі з дикими скидками. Це той самий день коли люди вночі збираються на парковках під магазиними, смажать бургери, і взагалі весело проводять час. Потім магазини відкриваються в 3-4 ранку і народ ломиться за телевізорами, дизайнерськими сукнями і іншими розкошами.

На продажах в Чорну П’ятницю деякі інтернет-магазини роблять ледь не половину річної виручки.

Вже в обід на дорогах з’являється народ і немало, а в магазинах деяки полички порожні вперше за рік.

В понеділок, відомий як Кібер-Понеділок (Cyber Monday) починають розпродажі електроніки, комп’ютерної техніки і інших девайсів. Саме таке “свято” придумали не так давно (у 2005) спеціально для людей які скупляються переважно в інтернеті. З того часу таких стало більше набагато, а свято “розширили” і традиційні магазини пропонуючи знижку на електроніку.

За статистикою в ці дні в США продають дуже багато товару за кордон (завдяки інтернету), тож в інших країнах щоб не відставати торгівельні мережі теж почали робити розпродажі в ці дні. І зараз це раніше доволі локальне свято на повну відзначають, хоча б і просто витрачанням грошей, у Британії, Німеччині, Португалії, Франції, Новій Зеландії і інших країнах яких стає все більше. We all live in America іншими словами.

Про японську кухню в нашій місцині…

…коротко.

Я не особливо великий фанат, але іноді люблю. А Олена просто несамовито любить її і мабуть би їла кожен день якби під боком щось було.

Але ж це капєц який, панове, наскільки тут все це японське діло зпопсоване і ніяке! Я не кажу про ресторани японської кухні, які кажуть дорогі і смачні. Але звичайні забігайлівки… Ну так, в них може трошки затишніше і набагато американізованіше ніж те що ми бачили в Україні. В них на спеціальних доріжках їздять блюдечка з різними стравами які ти сам вибираєш, колір блюдечка вказує на ціну. У них тут нормальний місо суп і є японські солодощі.

Але на тому і все.

По-переше, тут ніхто не розрізняє і не хоче навіть розрізнювати роли, сашимі, суші і все інше. Для всих це все суші. Навіть для офіціантів. По друге, кухня спрощена до неможу, в Україні в самій звичайній “Япона Хаті” вибір незрівняно більший. Тут він теж начебто є, але якийсь дивний. Наприклад – роли із крабовими паличками “Каліфорнія”, роли із шматочками сосиски, роли із курицею, роли политі мексиканським пекучим соусом, ледь не з гамбургерами роли. І до цього всього народ п’є кока-колу літровими стаканами, ми ледь не єдині хто замовляє зелений чай. Чай, до речі, схоже варять одне відро на пару тижнів і постійно його підігрівають – рівномірно ніяка бурда

Ще з недоліків – замість японців, чи хочаб схожих на японців кругом їжу ножами рубають мексиканці в пов’язках камікадзе. Щоби замовити щось “нестандартне”, тобто щось більш схоже на японське треба спеціально замовляти офіціанту, він передасть одному з тих хто готує і тобі персонально принесуть всі замовлені порції.

От одна з тих речей яка зроблена краще це саме те що в центрі стоять приготувальники і тут же ріжуть рибу, обпалюють лампою, катають роли чи кульки з рису. Коротше можна поспостерігати за процесом приготування.

Ми ходимо в такі заклади де нормально поїсти на людину виходить (принаймні у нас) 10-15 доларів. Це з супом і чаєм.

Ну а в цілому висновок такий – в Україні японські ресторани виглядають набагато більш японськими, мають ширший і оригінальніший вибір, але при цьому якісь занадто прилизані чи що.