2012-05-27–Walla Walla Onion Man Triathlon–2:19:26

Однозначно не той результат яким можна пишатися, але як початок сезону піде. Сайт змагання – http://wwmultisports.com/Onion-Man-Triathlon.cfm.

36-й у загальному заліку, 7-й у своїй віковій групі – https://www.athletepath.com/onion-man-triathlon/2012-05-27/olympic-distance-triathlon. Плавання (1.5 км) – 17:29, перша транзитна зона – 2:05, велоетап (40 км) – 1:14:32, друга транзитна зона – 0:57, біг (10 км) – 44:22. Але перед тим як почати виправдовуватися почну з початку.

 

Валла-Валла як видно з назви знаходиться на території резервації. Але від інших територій відмінність тільки у тому що тут є казіно.

Доволі висножлива майже 5-годинна автоподорож. Спочатку їдем знайомими місцяму в гору до перевалу де знаходиться наш місцевий гірськолижний курорт. А потім трошки згори до кінця.

 

Власне всі ці місця переважно або гори з ріками і неродучими степами, або ліси, або фруктові сади.

Після певної точки якось непомітно зникли всі машини і дорога швидко стає неймовірно нудною -  прями, по боках одне й те саме (річка, сади, гори).

 

Саме місно доволі невелике і неймовірно сонне. Машини ледь повзають, люди теж нікуди не спішать.

Зайшли у мексиканський ресторан повечеряти – із близько 30 столиків зайняті лише 2.

Це мабуть одне з тих міст де можна жити на пенсії – тихо, спокійно, але всі блага цивілізації присутні (звичні магазини, кінотеатри, парки з озерами і річками, тощо).

 

Невезуха почалася ще по дорозі з дому. Пару разів велосипед ледь не злетів з кріплення, ніколи такаго раніше не було. Олена навіть погодилася що нашу наступну машину будемо в першу чергу вибирати так щоб в неї велосипед залазив

До того ж весь тиждень щось якось не так було з ногами – якісь надто втомлені, видно не відновився нормально від пробігу 2 тижні тому.

 

Вранці поїхали до старту. А там ще одна морока – паркуватися безпосередньо до транзитної зони не можна, лише витягти речі з машини. А сама парковка десь аж за милю від старту.

 

Ну що ж, одяг костюм, помахав руками якось без натхнення і попливли! Як правило на старті триатлону треба або швидко відриватися від натовпу і потім сповільнювати темп, або стартувати спокійно і поступово пробиватся через руки і ноги.

Ну от і тут багато на диву народу ломонулося у відрив. І я за ними. А з’ясувалося що на страрті було багато сильних дядьків які греблися що скажені, а я намагався триматися в рівень з ними. І шось так закехався що ледь відновиви дихання.

 

На другому колі плавання у найкращих традиціях наздогнав повільних плавців і почав пробиватися між ними.

Взагалі найкраща стратегія плавання стати комусь у хвіст і пливсти ледь торкаючись пальцями рук пальців ніг того хто попереду. Я от знаю що так треба робити – пливсти легше бо воду для тебе розгрібає плавець попереду і зберігається багато сил. Але якось сам так не роблю. А от за мною половину другого кола один так плив. Вибішує неймовірно скажу я вам.

Ну а в підсумку – зашвидко стартував через що уповільнився на другій половині плавання.

 

З води на велосипед і погнали. Мої найбільші переживання були пов’язані саме з велосипедом. По-перше, я так ще толком і не звик до нового велосипеду. Нова посадка, незручно тримати голову, втомлюються плечі і важко керувати.

Дистанція доволі противна. Маршрут просто “туди і назад”, але перша половина у зовсім невеличку гірку якої навіть непомітно. І крутиш такий собі з мислями “оце я слабий, капєц”. А ще і вітер в писок…

Отам мені судорога ногу і схопила десь на середині дистанції (ікру). Біль несамовитий і несподіваний, одразу розкоординація рухів, ледь не злетів з велосипеда. Так-сяк зміг зупинитися, трошки перечикав, поїхав далі. Поки крутиш наче не так болить.

 

Останні (і відповідно перші) пару миль проходять страшенно поганою дорогою – асфальт з такого крупного каміння і добре засипаний гравієм, постійні повороти, лежачі поліцейські та ще і в гору. Добре що хоч на страрті з гори.

Ну все, здається всі виправдання написав

 

Перевзувся, побіг…

Дивно що ні в плаванні, ні на велосипеді я не відчуває того ніскільки хороша чи ні моя форма. Наче гребешся, щось там крутиш, а не ясно наскільки добре все це робиш. А от варто лише побігти і одразу ясно – не відновився таки. Ноги не біжать, сил нема звідки брати. Ну та воно і видно по результату.

Половина дистанції грунтовка, інша – асфальт. Мої Adidas Attune через сильно вентильовану підошву і верх всмоктують в себе пилюку як скажені. Всередені в результаті вони були брудніші набагато ніж ззовні.

 

Навіть незважаючі на погану форму я когось там обганяв, але в цілому весь біг це була розтягнуте страждання “де вже той фініш?”. Ніякого задоволення від бігу

В цілому вся траса мені не надто сподобалася – озере темне і холодне, свої руки ледь видно; велоетап нудний, вітряний і дорога так собі; біг непойми що намішано. Просто хотілося подивитися на ці краї, плюс вдала дата для початку сезону триатлону. В наступному році якщо знайду щось цікаве в ці ж приблизно дати то може і не поїду знову. Хіба що Олена захоче тут позмагатися. І тут лише одна дистанція – олімпійська.

 

Ну та все колись закінчується, і не надто вдалі змагання теж.

Походив, відхекався, напився гаторейду, наївся бананів і апельсинів і пішов дивитися на результати.

 

Після фінішу годував якийсь місцевий ресторан смаженою на вогні куркою, картопляним салатом (це щось типу нашого олів’є), печеньками  ти булочками.

Народ набирав тарілки (учасникам безкоштовно, іншим – 10 доларів), всідався вздовж доріжки і жуючи підтримував фінішуючих.

Ну і паралельно нагородження проходило.

 

Як я вже казав результати були доволі сильні у пари десятків перших участників.

Ну і крім індивідуальних виступаючих була ще так звана естафета – це коли один пливе, другий їде і третій біжить.

 

Ну а це фотки з центру міста бо Олена почала скаржитися що “а мене на жодній фотці так і нема, бу-бу-бу”

Ось тут смішно їй футболку вітром надуло, такий колобок вийшов:

 

Ця дивна скульптура це голуб-хранитель. Принаймні так на табличці було написано. І дивиться він у небо якщо одразу не вдасться розібратися

Я так розумію що оберігає він від іншіх голубів, хє-хє.

 

У мене все.

Sammamish River Park

Є такий в Редмодні (чи може Ботелі) парк – подивитися на карті.

В парку є кілька галявинок і парковок, але найголовніше це асфальтована рівнесенька доріжка що йде вздовж річки Саммаміш.

 

На більшості своєї відстані доріжка пряма і гірки практично відсутні. Ширина десь як на півтори машини. Але машин на ній нема.

 

Тягнеться вона кілометрів на 15, далі заходить у інший парк яким можна доїхати до Сіетла, а там і все озеро Вашингтон об’їхати.

Обабіч доріжки йде річка (теж вузенька і на диво пряма), а з іншого боку або парки, або ще якісь футбольні поля.

 

У хорошу сонячну погоду не те щоб не проштовхнутися, але людей багато і на велосипедах поруч не проїдеш, треба в лінію шикуватися.

Тому я, наприклад, призвичаююся до свого тріатлонського велосипеду в 6 ранку щоб було поменше людей на доріжчі і можна було по центу їхати. Бо ж управління в аеродинамічній позиції ускладнене і загальмуєш не одразу.

 

Люди бігають, ходять, їздять на велосипедах і роліках. По річці іноді плавають каное (чи може каяки, не розрізнюю їх).

На іншому березі гравійна доріжка якою теж можна бігати або кататися на гірському велосипеді.

 

Якось я дивився відео від злих російських маньяків що намагалися вчити людей не ходити по велодоріжці у парку. Тут же все без агресії – дорога спільна. Як обгоняєш кого ззаду то зарані крикнув “On your left!” і люди не кидаються під колеса і обережніше махають руками.

 

Вздовж дороги є 3 точки з туалетами і питними фонтанчиками. Також є виїзди на велодоріжки звичайних доріг щоб зручно включати парк у свій веломаршрут.

Ще хочу відзначити доброзичливість місцевих велосипедистів одне до одного. Як зупинишся через технічну проблему то прямо аж задовбують – кожен без винятку хто їде мимо пригальмовує і питає чи все в порядку і чи все що потрібно у мене є (насос, камера, латки, ключі, …).

 

Взагалі то кажучи для серйозного велотренування парк не надто підходить, хіба що сильно вранці. А от бігати там просто в задоволення.

Але ми там не бігаємо, а якраз катаємося. Бо звідти додому в круту горку, важко після тренування бігти. А не велосипеді, навіть у гору, хвилин 15.

В парку доволі багато усякої живності – в основному качки та гуси. Але бачили і орлів, і зайців, і якихось видр з іншими крисоподібними чотириногими.

Якщо ви не бачили як бойове крило гусей йде на посадку на воді то скажу просто що це вражаюче видовище. А крикливі вони як летять! Оруть шо глухонімі.

Далі просто кілька фото (клікабельно), в альбомі трошки більше:

 

 

 

Всім спорт, пацани і дівчатка!

2012-05-13–Kirkland Half Marathon–1:26:12

Це вже я вчетверте приймаю участь в цьому пробігу який відбувається у нашому місті.

Останні 2 роки він проходить по новому, трохи складнішому маршруту – якщо раніше проблемою були дві затяжні гірки на старті то тепер гірки розкидані по всьому маршруту.

Отже прибув на старт:

 

За пів години до бігунів стартують пішоходи. Чесно кажучи я не сильно розумію для чого люди ходять пішки пів-марафони, а іноді навіть цілі марафони. Але добре що вони це роблять – страртові внески роблять подію краще організованою

 

Найбільші побоювання були у мене в зв’язку зі страшенно стертими ногами. З дуру на початку цього тижня я спробував пробігтися у “гоночних” кросівках без шкарпеток. Африканці ж бігають без шкарпеток, значить і мені треба… В результаті шматки знятої шкіри і рани ще не заживають.

В принципі я вже робив цю помилку раніше, але ніяк не можу визнати що мої ноги просто не призначені для такого. Ну або ще своїх кросівок не знайшов.

 

Перепробував купу пластирів – ви здивуєтеся які дорогі та наворочені деякі бувають. Знайшов такі прозорі через які видно як рана заживає, липнуть лише до здорової шкіри і таке інше. Тим не менше лікувальна подушечка таки додає обсягу і тому вибав мінімалістчні кросівки Brooks Pure Connect.

 

План був обережно бігти першу половину дистанції і або зійти далі, або прискорюватися якщо все йде нормально.

А насправді після старту майже одразу забув про біль від ран який постійно нагадував про себе весь тиждень.

 

Відчуття було таке що біжу капєц як швидко і покращу свій результат ледь не на 5 хвилин. Принаймні ногу убилися капєц як. Досі сидю і мучуся судорогами в ікрах.

На фініші побачив свій результат зі змішаними почуттями: з одного боку радий що добіг до кінця і рани не завадили, з іншого – за відчуттями чомусь сподівавася на набагато кращий результат.

Тим часом Олена бродила берегом парку.

 

В загальному заліку я фінішував 13-м (12-м з чоловіків), але традиційно моя вікова група є найсильншою в середньому і у ній я був п’ятим (результати можна подивитися тут). Завжди було цікаво чому саму в диапазоні 30-39 років найбільше учасників практично на всих змаганнях і чому для цього віку середній результат як правило є найкращим теж.

Думаю це пов’язано з тим що у віці до 20 років на подібні старти виходять ті хто займається регулярно, але з якоїсь причини не приймає участь у офіційних змаганнях. Після 25 років люди починають “повертатися” до спорту і результати у них гірші. Схоже що після 30 народ реально починає отримувати задоволення від подібдних заходів і попередні роки тренування дають кращі результати. Ну а після 40 залишаються найбільш уперті у яких вже результати і так хороші (і до речі, ця група як правило сильніша за групу 20-29 років). Ну і так далі.

 

Ну і як завжди зазначу що навіть ті хто добре біжать на диво не надто добре вміють “котитися” з гірки – гальмують, б’ють ногами в землю, тощо. Навіть вміючи робити це трошки краще за інших я реально отримую велечезну перевагу на особливо крутих спусках. І це при тому що моя техніка бігу з гори далеко не ідеально.

Просто схоже більшість людей тренується на пласких маршрутах або на стадіоні.

 

А головне – сезон змагань відкрито, йє! Тепер постараюся робити старти кожні 2-3 тижні, в основному тріатлони. Бігати то можна цілий рік, а от плавати і ганяти велосипедом у нашому штаті більш-менш комфортно тільки коротким літом (вода у місцевих озерах трошки нагріваються і три місяці дощ не йде щодня).

 

Ну а після фінішу відхекатися, взяти медальку, зібрати напої-батончики-сувеніри і додому.

Ото червоні на столах – медалі для тих хто фінішував:

 

Всім на вулицю – бігати, кататися, плавати і ходити у походи!

Seattle Music Experience Project

Ледь не вперше по нормальному в Сіетл ми вибралися майже через три місяці після того як приїхали в США.

 

В музичному плані маленький Сіетл є доволі відомим – тут вам і Хендрікс з The Ventures, і Queensrÿche, і Nirvana з Pearl Jam та Soundgarden. Ну і сучасні Sunn O))) та інші альтернативщики.

 

Причому знаходиться він (музей той) в одній будівлі з музеєм наукової фантастики в який ми якось теж їздили.

 

Власне чогось надзвичайного там нема. Гітари, костюми відомих виконавців. Цікаво було у студіях – звукоізольованих кабінках з інструментами (гітари, барабани, тощо) де можна було або зіграти в стилі караоке під табулатуру на екрані, або взагалі щось своє записати.

 

На караоке гітарах навіть пісвічувалися струни та лади де треба було натискати пальцями (ну і на всих інших інструментах також). А в студії інструменти зовсім непогані. Ага, ще був стенд з гітарними примочками, там можна було вибрати пісню і під час її відтворення вмикати/вимикати їх та регулювати різні параметри (дісторшн Ibanez та інші штуки). Я б там години 4 просидів якби сам був, але Олена витягла мене

 

Коротше такий в дусі Сіетлу музей – як будете поруч то відвідайте. Тим більше що знаментита “тарілка” так зовсім поруч.

В нашу першу зиму в Редмонді…

…нас ще все дивувало.

 

А особливо те що як випаде сніг (з часом з’ясувалося що це трапляється раз на 2-3 роки) то машини і люди зникають і на роботі нікого нема.

 

А жили ми тоді дуже близько до моєї роботи (15 хвилин пішки). І можна було піти і спокійно програти у пінг-понг без черги.

Перший день у Windows Phone

Так, я тепер у Windows Phone, у команді яка займається оновленнями. Треба сказати що була одня людина яка в коментах до запису про останній день в bing вгадала про WinPhone з першої спроби

Технічно це не зовсім перший день – спочатку був тиждень тренінга по нутрощах Windows, потім кілька днів відпустки…

Сьогодні весь день це розпаковування комп’ютера і інших залізяк, встановлення і налаштування софту, знайомство з командою.

Ну що ж, подерся покоряти нові вершини. Успіхів мені!

2012-04-22–Mt Si Relay

Relay це по нашому естафета. Сайт події – http://mtsirelay.com/.

Ми командою (назва команди – Loshadi) бігли 59 миль (95 км) поділених на 10 етапів від 13 до 5 кілометрів довжиною.

 

Кожен з нас біг по 2 етапи. Етапи проходили по змішаним поверхням – асфальт і паркові доріжки з грязючкою та гравієм.

 

Мені доручили стартувати першим. Спочатку народо так ломонувся на старті що я аж злякався. А через 3 км якось всі повідставали і виявилося що я біжу другим. Воно і непогано – біжиш по лісу, волонтери рідко зустрічаються, дивишся куди той що перед тобою повертає і просто за ним бездумно

 

Ну та десь на половині свого відрізку я його таки наздонав і зрозумів що треба йти вперед. А під кінець етапу було десь кілометри півтори доволі крутого спуску. Той хлопець що біг за мною щось не дуже дорбре з гірки вміє мабуть бігти (я нісся по 3:07 кілометр) і відстав конкретно.

 

Ось так несподівано для себе і своєї команди я прибіг першим.

 

А природа там така що про неї кажуть “красива”. У нас тут в принципі природи багато, але в North Bend, де крихітні міста розташовані у лісі в горах так взагалі. Я навіть не кажу про наглих оленів що тиняються містом. А от просто біжиш і тільки і дивишся по сторонах – то озерце якесь, то річечка, то водоспад…

 

Якби не було так далеко до роботи їхати (хвилин 40 коли нема трафіку) то можна було б навіть подумати щоб сюди переселитися.

Картина називається “Лошадка-а-а-а!”:

 

Ну так от. Старт був у 8 ранку і витратила наша команда на все це трошеи більше 7 годин. Їздили разом з етапу на етап, їли енергетичні гелі та батончики, намагалися відпочити і вболівали за своїх.

Олена показує якого вона бачила байбака:

 

На другому етапі ми пересунулися на друге місце, але наший третій бігун повернув нам лідерство.

 

Потім сталася “прикра несподіванка” – один з учасників нашої команди що мва під’їхати на 4-й етап переплутав щось і поїхав на наступний етап. Коли все з’ясувалося то він вже не встигав приїхати і я одяг його номер і побіг на півтори години раніше ніж розраховував.

Оце, до речі, на фото якесь глухе містечко в кілька сотень мешканців.

 

Бігти було і правда важко, особливо враховуючи те що “проти мене” бігли в інших командах люди у яких це був перший етап. Причому терпіти можна було, а от ноги вже не бігли – прискоритися наче і намагаєшся, а ноги біжать собі неспішачки як їм хочеться.

В результаті я прибіг третім, хоча і почав першим

 

Взагалі мені ці змагання сподобалися (особливо для першого разу) тим що навіть коли не біжиш то все одно якось активно приймаєш участь – вболіваєш, відстежуєш де хто з якої команди прибіг, де які зміни. Коротше нема часу нудьгувати взагалі.

Ось такі горобці дивилися на все це зверху:

 

Ось це я фінішую 4-й етап (а мав би бігти 6-й). Так це той самий фініш що був на першому етапі. Як видно на карті ми бігли спочатку в одну сторону, потім розвернулися і побігли назад. Фактично через кожен етап пробігали двічі.

 

А змагалися команди суто чоловічі, жіночі (стартували на годину раніше за нас), змішані (мінімум 2 жінки у команді) та індивідуально на 50 км та 50 миль (80 км).

От після того як я прибіг третім серед чоловічих команд на своєму етапі ми так і залишилися на третій позиції і відставання від перших двох команд тілки збільшувалося. В результаті прешим ми програли більше ніж 30 хвилин.

 

В той же час від другого місця ми відстали на 16 хвилин і це не таке драматичне відставання – при правильному планування, без проколів у передачі естафети і більш організованій командній роботі боротися за друге місце цілком реально.

 

Ну і звісно подяка нашому фотографу

 

Якщо хтось запросить мене бігти щось подібне то я погоджуся з радість – дуже сподобалося. І я бачу що Олені теж сподобалося, тож будему і її тренувати бігати байраками.

 

Ось такі прикольні вийшли вихідні – встали в 6 ранку, дома о 5 вечора, поїли і спати без задніх ніг.

 

“Лошаді” вперед!

 

Результати – 2012

Альбом – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%212010&sc=photos

Колись Олена…

…працювала в магазины косметики “Арбат-Престиж”, був такий десь близько до Майдану. Керувала там якимось комырниками та менеджерами.

 

Я приколювався з їхніх ацьки-незрозуміло-ускладнених вимог щодо “як одягатися”, “як відправляти електрону пошту”. Ще там якісь були системи замовлення зі складів які неймовірно глючили.

 

Були пробники які теоретично треба було роздавати відвідувачам, але їх справедливо ділили між собою хто встиг першим схватити.

Навіть якісь там зірки приходили до них фотографуватися на рекламу магазину.

 

А сам магазин це типо така мережа пафосної косметики із Московії. Причому якщо там у них ця мережа начебто має низькі ціни і душить усих конкурентів, то в Україні ціни були не нижче, а то і вище ніж у інших. Та і магазин я чув невдовзі як ми поїхали закрився. Не пішло…

 

Я все сказав!

Зима 2006-2007 у Києві

Пост без теми, просто публікую старі (і погані) фотки, заразом і пост для статистики додаю.

Це ми такі тільки понаїхали у столицю, місяць чи два прожили.

 

 

Після Дніпропетровська Києв здавався чисто вилизаним, майже європейським містом. Потім пообжилися і почали бачити різні некрасивості…

Про житло в США

А вірніше про рентовані квартири.

Треба сказати що помешкання в нашому районі доволі дорогі, і вартість будинків в середньому починається від пів-мільйону долярів, а то і більше. Можна знайти й за 350 тис. будиночки, але доволі далеко, до роботи пиляти в районі години. Є лише одне чітко виділене місто – Сіетл. Все інше – Редмонд, Бєлєв’ю, Кіркленд, Ісаква, Лінвуд і так далі непомітно переходять одне в інше, і навіть вулиці можуть починатися в одному, йти через друге і закінчуватися в третьому.

Весь цей час ми жили виключно у квартирах в комплексах де їх здають у ренту. Хоча можна і рентувати окремий будинок, або частину будинку, або житло у власника.

Середня ціна за квартиру з 1 спальнею і 1 ванною – від 1000замісяць. Можна знайти й дешевше, але далі від роботи. Також на ціну впливає площа (чим далі від міста тим вона дешевша), наявність гранітних покриттів на кухні (за містом майже будь-де, в місті в основному дерево) і так далі. Розмір ванної кімнати також вар’юється.

Всі квартири здаються без меблів, але в них як правило є пральна та сушильна машина, посудомийка, плита з духовкою, бойлер, холодильник, витяжка. Може бути мікрохвильова . Може бути камін. При чому каміни тут для паління дерева, і лише в одній з квартир в яких ми жили були газові каміни. Каміни використовуються і для опалення в тому числі.

Підлоги у всіх вкриті ковроліном, душе пухнастим і класним. Опалення, як ви мабуть вже зрозуміли, від електрики – у певних місцях квартири є такі спеціальні дірки з яких дме тепле повітря. Температуру регулюєш сам (як правило на кожну кімнату). В одній з наших квартир навіть були програматори – виставляєш температуру на конкретний час дня у різних кімнатах, плюс додаткові настройки на вихідні.

 

Можна квартиру купити у подібних комплексах (кондо), і ціни відповідно будуть від 300 тисяч десь. Є свої переваги і недоліки – можуть у комплексі бути додаткові бонуси типу спортзалу та басейну, все оновлення та інші ремонти проводяться масово. З іншого боку можеш бути вимушений платити за те що тобі не надто потрібно. З іншого боку у своєму будинку треба постійно і багато платити за різні ремонти і самому займатися усима проблемами.

Є і комбінований варіант – так званий міський будинок. Це по суті будинок який своїми боками переходить в сусідні будинки і часто не має ні заднього двору ні галявинки перед входом. 

Треба ще зауважити про особливості позначення квартир. Тут вказують кількість спалень і ванних. Це означає що ще є кухня та велика “сімейна” кімнаті. А ванних/туалетів як правило стільки ж скільки і спалень. Бувають половинки ванних – це просто унітаз з рукомийником. Причому самих ван у нашому розумінні і нема – це фактично невисокі борти, знавіска і душ. Ну і завжди ванна комбінована з туалетом. Ми зараз знайшли доволі дивний варіант – дві спальні, але одна ванна кімната

 

Кухні геть не пристосовані щоб у них сидіти, тільки готувати можна.

В деяких комплексах нігліють до того що починають вимагати гроші за криту парковку (20-30 доларів на місяць). Там де ми зараз живемо у нас одне безкоштовне крите місце для паркування. У попередній квартирі ми спочатку платили по 20 за місяць за парковку, але коли підписували наступний контракт то вмовили їх зробити парковку безкоштовну.

І платежі за електрику, воду, каналізацію і прибирання сміття суттєво різняться в залежності від міста (деякі міста мають додаткові податку на воду, наприклад) та того наскільки жадібними є власники. В нашій квартирі зараз плата за деякі з цих послуг входить в квартплатню що економить нам майже сотню на рік.

 

Щоб вам ще таке написати? Коротше давайте питання якщо є.

Ще трошки світлин з Mercer Island Half Marathon

У продовження ось цього – 2012-03-25–Mercer Island Half Marathon–1:25:41.

Розміри такі маленьки бо це скріншоти з сайту контори що продає такі фотографії Ну а платити по 15-20 баксів за фотографію я морально не готовий, тому отоке от…

 

 

До речі ось вже результати опублікували – http://onlineraceresults.com/race/view_race.php?race_id=23666&relist_record_type=result&lower_bound=0&upper_bound=1868&use_previous_sql=1&group_by=default#racetop.

 

Я там 49-й у загальному заліку (з 1800+ учасників), 5й у своїй віковій групі.

 

 

 

Весь альбом – https://skydrive.live.com/?cid=b21290194214a37d&id=B21290194214A37D%211905#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211905

2012-03-25–Mercer Island Half Marathon–1:25:41

 

Це я вже біжу його другий раз. Пробіг у сусідньому місті (менше ніж 30 хвилин машиною).

Тривалих і крутих пійомів наче і нема. Але з іншого боку нема і прямих ділянок – весьчас угору-вниз. Тому важко тримати рівномірний темп. То з гірки летиш як шалеий і збиваєш усе дихання, то у гірки уповільнюєшся і потім “прокидаєшся” що ледь повзеш там де можна нормально бігти.

 

Вже на в’їзді в місто (місто розташовано на невеличкому острові “для багатіїв) трафік завертають на парковки з яких людей до старту возять невеличкі автобуси. Ми залишили машину на тій стоянці з якох човни спускають на воду.

 

Хоча і обіцяли дощ, але погода була прекрасна – сонце і не холодно (десь +13). На старт ледь встиг, таке усе якесь вийшло непойми що… Ну та головне що встиг і розігрівся якось.

Ото на фото писком в землю то я стою

 

Проковтнув пігулки із сіллю (втримують вологу у тілі і протидіють дегідрації), з’їв енергетичний гель, помахав руками-ногами і вже і час бігти. Десять-дев’ять-вісім… Бах! Понеслися…

 

Це я вперше біг на змаганнях у нових Adidas AdiZero Hagio, і треба сказати що дуже ними задоволений. Хоча вони дуже близькі до мінімалістичних, проте дають трошки більше компенсації. З іншого боку я одразу відчуваю що треба працювати над технікою бігу.

Якщо призумлятися на п’ятку то ноги вони приб’ють аж миттєво, для тих хто приземляється на середину стопи (я так біжу коли постійно себе контролюю) вони непогано працюють, але просто таки вимагають щоб приземлялися на носок.

 

Дуже багато людей навіть з тих хто непогано біжить не вміють бігти з гірки – гальмують самі себе, засильно перевантажують ноги… Я сам не дуже добре це роблю, але зараз це бачу кожного разу і намагаюся “котитися” вниз роблячі якомога ширші кроки (щоб високою частотою не збити собі дихання). Але ще є над чим працювати.

Якби то тільки час був працювати і над функціоналкою і над технікою. На те що я колись зможу знайти час щоб потренувати швидкість я вже і не сподіваюсь

 

На фініші (за одну милю) зливаються в кучу коні, люди в один потік півмарафонці та ті хто біжить 10 км. Неслабий такий движняк виходить.

Ну власне і все!

 

Альбом – https://skydrive.live.com/?cid=b21290194214a37d&id=B21290194214A37D%211905#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211905

Продовження (трошки додаткових фотографій) – Ще трошки світлин з Mercer Island Half Marathon

Як я ходив на роботу у 2007 році

Це вже пару місяців як ми приїхали, переселилися із тимчасової квартири у ближчу до роботи. Власне там пішки було йти 15 хвилин через інші будівлі МС.

В цьому будинку ми колись жили на другому поверсі, це типу гуртожитку, у кожної квартири свій вхід.

 

Особливо мене вражали перший час “посадки”. Там наче ширина метрів 5 від сили, а чагарники такі що відчуття дикого лісу виникає. Крім того тут граблями землю не розчесують і поруч із дорогою з неслабим трафіком цілком може бути невеличка калюжа у якій регулярно бовтаються дикі качки та не менш дикі гуси.

 

Так, це самий що не є Редмонд, серце Microsoft. Близбко 50 будівель у яких працюють близько 50 тисяч людей. І так, це дійсно через дорогу від кампусу.

 

Ось такі приблизно види відкриваються у деяків з офісів. Хоча бувають і види на дорогу, столовку чи інші будівлі

Ось так зненацька можна вискочити з лісу у якийсь комплекс будівель. По столикам на вулиці видно що десь поруч вхід у столовку.

Вид на те саме місце з протилежної точки (від кута червоного будинку на попередній фотографії):

Трошки фоток кампусу

Фотографував як тільки почав працювати (грудень 2007 року). Це в Редмонді де великий район міста це просто кампуси МС без будь-чого іншого. На кожен комплекс будівель (від 2 до 4 будівель на 500-1500 людей та стільки ж місць на парковці) є ще кафетерій. Про столовки читати тут. Усього будівель в Редмонді у компанії щось близько 50.

Я тоді працював у білдінгу 44 в проекті System Center Service Manager.

В самому Редмонді, і в МС-районі і у просто місті, доволі комфортно. Хоча тім і працює до чорта людей (щось тисяч з 50 щодня приїздить на роботу), проте відчуття того що це місто нема. Так собі – затишне ПГТ.

Цікава особливість – у Редмонді місцева влада не дозволяє зводити будинки вище трьох поверхів і з більше ніж одним рівнем підземних парковок. Чітко видно буває коли є комплекс з, наприклад, трьох будинків, а дин з них (навіть не через дорогу) має п’ять поверхів та 4 рівні підземної парковки. Це значить що вже у Белев’ю будинок

В Редмонді також є річний план вирубки дерев – близько 10 дерев на рік. Навіть якщо дерево росте у твоєму дворі і корінням руйнує фундамент будинку ти не маєш права його зрубати. Чув історію про дядька одного на якого сусід поскаржився що той зрубав красиву сосну. Довелося бідоласі платити по кілька сотень штрафу щодні доки не привезли з парку сосну такої ж висоти (за кілька тисяч вже) і не вкопали на місце вирубаного дерева. В сусідніх містах таких звірств нема наче.

Як я здава на права

…в штатах. Про деякі пригоди в Україні колись писав ось тут – Як мене не пускали в шортах в ДАІ.

Ну от… Проходить все доволі весело і легко.

Спочатку стаєш у чергу щоб подати документи. І саме прикольне що у них тут коли де яка черга то вона будується не за звичайними правилами “хто крайній?” і “вас тут не було коли я займав”. Натомість висять такі апарати з квитками, а над обслуговуючими віконцями висвічується черговий номер коли людина звільнилася.

Отже записуюся на якусь дату де є незайняті сесії.

Спочатку здаємо теорію на комп’ютері. Є вибір мов, російська у списку. З 20 питань треба правильно відповісти на 15. До речі і правила у них тут набагато простіші і знаків менше. Ось почитати можна – http://www.dol.wa.gov/driverslicense/docs/driverguide-en.pdf. Або російською – http://www.dol.wa.gov/ru/docs/driverguide-ru.pdf.

Після того проходиш тест на зір. Стоїть така машика в яку дивишся як у бінокль і на запит клерка називаєш кольори які бачиш, літери і все таке. Ну тобто перевіряють що кольори розрізнюєш і чи треба писати в правах що окуляри обов’язкові чи ні.

Потім призначаєш сесію здавати з інструктором.

Приїздиш на своїй машині. Спочатку перевіряють машину – поворотники і стоп-сигнали працюють, вікно водія відкривається. Потім примушують показувати сигнали рукою у вікно – поворот на ліво, на право, зупинка.

Далі їдемо містом і демонструю наступне: паралельне паркування (досі не вмію), повороти вліво, вправо, паркування під гору, здати задом з повороту.

У інструктора в руках папірець де віднімаються бали за кожну неправильно зроблену дію (наприклад не вивернув колеса у правильну сторону при паркуванні з гірки).

Замає це все хвилин 10-15. Я свого часу здав на мінімальний можливий бал, а Олена набрала на 1 бал більше

Тут же після іспиту фотографують і дають тимчасове паперове посвідчення. А оригінал потім приходить поштою.

Ціна усієї розваги в нашому штаті $25.

Права діють на 5 років і закінчуються рівно в день народження. Причому для перездачі треба просто пройти тест на зір (одна хвилина) і знову заплатити.

2012/02/19 – Birch Bay Marathon–3:25

Ну що ж, ось і сталося – мій перший марафон!

UPD. А ось і результати – http://birchbaymarathon.com/resources/BB-Marathon-All.pdf

 

Все це відбувалося у невеличкому курортному містечку на березі океанського заливу.

Майже весь тиждень перед тим мучався соплями і простудою, не бігав, не плавав і страшенно хотілося якогось фізичного навантаження. Хоча і страшнувато було.

В день приїзду на місці проведення йшов страшенний дощ, але в день самого марафону було просто хмарно і прохолодно (+4 С). Сам пробіг маленький – трошки менше 700 учасників.

Довго думав що обути. Зупинився таки на Brooks Ghost 3. Не зважаючи на те що це не кросівки для змагань вибір був таки правильний – десь після половини дистанції почав відчувати що ноги таки об асфальт собі трохи відбив, треба працювати над технікою бігу. Ну і шкарпетки injinji спрацювали просто супер – жодної натертості на ногах!

 

А от з одягом трошки не додумав. Вранці був неприємно здивований тим як насправді не тепло на вулиці (хоча і знав прогноз). На майбутнє такі собі зарубки на пам’ять:

• тонесенькі синтетичні рукава (напишу про них) у комбінації з найлегшими рукавичками та тонкою футболкою дозволяють комфортно перенести прохолодну погоду – тут все ок
• замісь бігового візора (комбінований зі всмоктуючою піт пов’язкою козирьок) треба одягати тоненьку пов’язку що закривала б вуха – більша частина дистанції йшла вздовж берегу і вітер був зовсім не теплий
• мабуть треба одягати ще легші шорти, але в комбінації з компресуючими гетрами.

Дуже зручно виявилося скинути вітровку після першого кілометру дистанції – якраз пробігав повз нашу машину на парковці і кинув вітровку під неї.

 

На самій дистанції перша половина пройшла на диво легко. Після 25 кілометра як завжди майже миттєво стало важко, хоча усі говорять що найважче починається на 30-му кілометрі. А далі починається суцільне пекло.

Ні, це не просто вдвічі важче ніж пів-марафон. Тут якісь зовсім інші, нові неприємні почуття

Починається розтягування дистанції. Біжиш наче вже 4-5 кілометри подолав, а насправді лише один. А під кінець взагалі кожні 200 метрів здаються парою пройдених кілометрів.

Взагалі цілі на будь-який конкретний результат у мене не було, головне щоб фінішувати. Але були сподівання пробігти не сильно гірше за 3:30. Для цього треба щоб середня швидкісь не була нижча за 5 хвилин на кілометр. Ось тут мені і допоміг сильно мій Garmin 305. Настроїв екран показувати час, середню швидкість, поточну швидкість та дистанцію.

 

Перші кілометри було важко бігти повільніше за 4:40. І взагалі першу половину пройшов із випередженням графіку.

Після 25-го кілометру швидкість впала, але середня усе одно була в районі 4:45.

Сама засада почалася на останніх 4 км -  майже усі м’язи ніг відмовили, а деякі перестав відчувати взагалі (бо ті що боліли можна було хоч якось працювати). І хоча темп я намагався тримати, проте нічого не виходило. Швидкість почала падати дуже різко – спочатку 5:01, потім 5:08, 5:13, 5:18. Якби був ще 1 км то я б точно зійшов.

На протязі дистанції лише один раз зупинився попити спортивного напою (бо на ходу не зміг би це зробити), і то думаю що не варто було. А от енергетичні гелі і пігулки з сіллю треба брати з собою в дорогу.

Олена на фінішу мене не сфотографувала – сиділа у машині. Просто я гадки не мав коли прибіжу, тож вирішили що вона буде мене ловити починаючи з 3:30. А я на 5 хвилин раніше прийшов Зловила мене коли я вже трохи прочухався, наївся лакриці і мішок Гамі і чалапав до машини.

Хотів так багато написати, але щось уже і слова скінчилися.

Альбом – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211860&sc=photos

Обіцяний вид з вікна

Панораму зліпив аби як з фоточєк з телефона:

Прямо як справжня зима…

Старі фотографії!

Вже третій день йде сніг. Вірніше як – в понеділок щось там посипало і під вечір майже розтануло. Але народ трошки наляканий ходив. Вчора обіцяли завірюху, але нічого так і не сталося. А сьогодні прямо з ранку все так добряче засипано і досі мете…

 

На вулицях порожньо – всі працюють з дому. В басейн заходиш і вибирай яку хочеш доріжку, в одному троє людей плаває, в другому взагалі одна.

 

Їздили обережно (20 миль на годину), але місця повно і бажаючи обгоняли.

 

Автобуси проте їздять нормально – з цепами на колесах і вільними дорогами.

 

Проблем з такою погодою насправді кілька. Сильний сніг випадає раз на 2-3 роки, тому і техніки особливо для його прибирання нема. Народ не надто вміє водити по снігу (ті і нафіга тут таке вміння?). Ну і не в останню чергу те що всі дороги навколо доволі гористі – то круто вгору, то вниз. А на укатаному снігові це ще та веселуха. В Сіетлі навіть в суху погоду у мене бувають проблеми коли стоїш на червоне світло в круту гірку…

 

А ще коли чистять дороги то машини весь сніг сиплять на тротуари, бо ними і так майже ніхто не користується. І біжиш потім задираючи коліна вище пупа. Важче навіть ніж по піску бігати.

 

Ото таке.

Їжа в Microsoft

Писав подібний пост як тільки почав працювати тут і все мені було незвично та дивно. А от зараз переносю потроху старі пости з ЖЖ і є можливість не просто перепостити, але і підкоригувати…

В кожному комплексі корпусів у МС є столовка/кафешка. Це яка правило двопорхова будівля на 200-300 місць. Всередині кілька кафе/ресторанів мають свої “точки” де можна вибрати якусь їжу за доволі невисоку ціну. Потім проходиш через каси, розраховуєшся тим же бейджем з яким проходиш всередину. Гроші на нього можна класти або безпосередньо на касі, або настроїти щоб певна сума із зарплатні клалася туди автоматично. Ну або просто налічкою платиш і здачу береш або налічкою, або на той же беджик кладеш.

В Белєв’ю де я працюю у нас нема комплексів будівель (в Редмонді заборонено будувати більше трьох поверхів), а натомість ми працюємо в хмарочосах. Ну і у нас один поверх в кожному такому білдінгу і є столовкою. В Белєв’ю до речі чотирі такі білдінга в МС по 25 і більше поверхів.

З варіативністю їжі як поталанить. Піца і салад-бари є кругом. А от хорошу мексиканську чи італійську їжу вже не завжди знайдеш. Ну і звісно бургери тут же готують, сендвічі, буває ще китайська їжа, супи…

Ціни десь на 50-30% відсотків нижчі ніж у “зовнішньому світі”, якість лише трошки поступається. Але тим і добре працювати в місті (як Белєв’ю) – можна вийти у сусідні місця і поїсти коли вже набридло місцеве меню. А в селі як Редмонд не так легко вибратися з оточення МС-будинків.

В боротьбі за зелену планету кафетерії постійно вигадують якісь екологічно чисті столові прибори (виготовлені з переробленої кукурудзи і картоплі) які то не витримують гарячої води, то смердять, то гнуться і ламаються. Але у випадку чого їх можна навіть ковтнути і вони перетравляться. І розкладаються вони дуже швидко, тобто їх можна покришити і висипати як добриво. Тепер навіть не лише паперові стаканчики та тарілки, але і з вигляду пластикові кришки для стаканів теж “компостабл”, тобто можуть легко бути перероблені у добрива.

Ну і відповідно сміття ділиться по кількох корзинах – компостабл (одноразово посуда і залишки їжі), ресайклабл (жестяні банки та скло) та інше сміття переробка якого коштує дорого. І так, за своє сміття платять не лише великі компанії, але і індивідуально люди – кожен має кілька різних баків для сміття (така ж класифікація як я назвав) і платиш ти за те як часто який тип сміття в тебе забирають.

Тепер про напої. На кожному поверсі є “кухня” з холодильниками з безкоштовними напоями, звичайним холодильником, одноразовим посудом, чаями (теж бежкоштовними) та страбаксовими машинами для приготування кави (теж безкоштовної). Чув таку цифру що на безкоштовні напої МС витрачає 20 мільйонів на рік. З напоїв є (по пам’яті): Coca Cola (звичайна, без цукру, без кофеїну, без цукру і кофеїну), Pepsi Cola (звичайна і без цукру), Dr. Pepper (звичайний і без цукру), Mug (звичайний та без цукру), Montain Dew (звичайний та без цукру), Sprite (звичайний та без цукру), кілька видів води Talking Rain з різними присмаками, кілька соків (томатний, виноградний, з ягід та апельсиновий) та ще якісь фанти-газіровки, молоко (2%, шоколадне та знежирене). Чаїв щось більше 10 видів, в апараті кава звичайна та безкофеїнова, какао. В асортименті вершки та цукор.

Не дивлячись на доволі непоганий вибір та низькі ціни багато хто приносить їжу з дому/магазину/ресторану, розігріває у мікрохвильвій і їсть на робочому місці чи в тій же кафешці. Згадування цього факту на одному з українських ресурсів якось призвело до того що  почалися воплі про “невіримо”, або навпаки “американські ніщеброди носять борщ на роботу у бідончиках”. І ніякі пояснення що принесене можу бути просто смачніше чи корисніше не сприймалося. Ну звичайна українська понтовість “якщо можеш їсти в ресторані то чому ж не показати всим що ти не бідняк що їсти їжу з дому”.

Не знаю що писати…

Тому запостю вам фоточку: