Archive

Posts Tagged ‘спорт’

2014/03/23–Mercer Island Half Marathon–1:29:53


Вкотре вже починаю рік з цього пробігу, але це мій найгірший результат за останні 3 роки на пів-марафоні Sad smile У порівнянні з минулим роком (2013/03/24–Mercer Island Half Marathon–1:23:27) я відстав би сам від себе на 2 км на фініші.

Ну в принципі результат закономірний: усю зиму тренувався уривками, набрав вагу (89 кг зараз проти 82 минулого року), а уся нервова енергія пішла на зміну роботи (Залишаю Microsoft), пошук та купівлю будинка (Пошук житла…) та зміну спортклубу (ще про це напишу якось).

 

Хоча в планах було пробігти за 1:26 стало ясно що не вийде ще на перших кілометрах після старту – почувався втомленим, повільним і важким. Ну та значить сезон тріатлону який почнеться через місяць доведеться боротися самим з собою більше ніж боторися за покращення результатів. Теж ціль така собі нормальна.

 

А з іншого боку результат далеко не найгірший і враховуючи що вже через 2 дні я був спроможний робити нормальне тренування форму можна трошки покращити до кінця літа.

 

У Олени теж результат трошки гірший за минулорічний на цьому ж старті (хоча і не настільки сильно як у мене), але виглядала вона задоволеною.

Далі просто фотографії.

 

А ось ще таке питання стосовно фотографій. Якби все те що ви бачите в пості я б купив на сайті контори то довелося б викласти за це майже 200 доларів. На мою думку це абсолютно божевільні гроші і насправді тут нема жодної світлини за яку я був би готовий платити більше пари доларів у надрукованому вигляді.

 

Контори такі як правило наймають фотографів-контракторів і садять їх на 2-3 точки на дистанції і платять їм якісь гроші (не знаю, але це мабуть щось типу 200 долларів за 2-3 тисячі фоторгафій), а потім викладають все це на сайті з водяними знаками.

 

Звісно кожну систему можна надурити і зняти картинки з екрану без водяних знаків та блямбд копірайтів зверху. Хоча я цим не парюся і якщо не знайдеться рішення то здеру і з копірайтами (як ось тут наприклад – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото).

 

Але серед тих хто мене читає і серед моїх друзів є фотографи які саме цим заробляють собі на життя (звісно не виключно цим). От у мене питання (нарешті формулюю) – як ви ставитеся до таких цін і такого способу здирання фотографій з сайту? Чи припустимо на вашу думку це робити і чому так, чому ні? Щоб було зрозуміло про що мова: фотографіч 5 на 7 дюймів у надрукованому вигляді обійдеться вам у 12.99.

image

 

Дані з годинника: на гармінконект – http://connect.garmin.com/activity/467544077, на страві – http://www.strava.com/activities/123888800.

Усі світлини –

[герої] Лассе Вірен


Те що стоїть між нами і нашою мрією здається неподоланою перешкодою. Але тільки до того часу як хтось її подолає і ми вже не бачимо цих перешкод.

Лассе Вірен, 4-кратний Олімпійськи Чемпіон

Герой мого дитинства книгу про перемоги якого я неодноразово перечитував і який усе життя слугував мені прикладом того яких неймовірних висот можна досягнути якщо бути зосередженим на своїй меті і не перейматися іншими дрібницями оточуючого світу.

Отже неймовірна історія фінського поліцейського зростом 180 см і вагою 60 кг…

А усім кому нецікаво дивитися на боротьбу що точиться на відео можу порадити звернути увагу на технології того часу: зйомки, форма, спосіб показу результатів. Все це на той час було неймовірним проривом як і зараз на сучасних Іграх – найвражаючі технології що наближають спорт до розваг.

Літаючі фіни


Як це не дивно але доволі тривалий час фінські бігуни (та і інші лекоатлети) були найсильнішими у світі. Це і 9-кратний (!) олімпіський чемпіон Пааво Нурмі, і автор незліченної кількості світових рекордів Ханс Колемайнен і інші. Треба сказати що до 70-х років домінування фінів вже майже скінчилося і на сцені з’явилися новозеландці, іспанці та американці.

Унікальність Вірена

Є кілька моментів які роблять Ласе Вірена найпомітнішим і найвидатнішим бігуном на довгі дистанції (хоча деякі можуть не погодитися і згадати Володимира Куца, Абебе Бекілу, Саіда Ауіту чи Хайлє Габреселассє). Перше це те що він практично не "світився" і не показував результатів крім як на Олімпійських Іграх. Сам Вірен з цього приводу казав що вони з тренером склали спеціальний графік тренувань де була лише одна ціль – Олімпіада. Уявіть собі – 4 роки роботи, щоденної багатогодинної роботи заради кількох днів, а потім ще раз, а потім ще…

Друга особливість – серце Вірена. Його серце мало доброякісну патологію. Його розмір був майже вдвічі більшим за серце здорової дорослої людини. У спокійному стані пульс складав 32 удари на хвилину. До речі зараз відомі методики збільшення обсягів серця – короткі інтервали (30-40 секунд) в круту гору з відпочинком по 1 хвилині між ними (щоб не накопичувалася молочна кислота). І так 4-5 годин на протязі пів-року щодня.

Третя особливість – здатність робити довжелезний спрут. Спрут це коли бігун починає прискорюватися на фініші. 100 метрів усі фінішують швидше, ну особливо здорові 150-200 метрів. Але Вірен здатен був робити спрут в 600 метрів, що повністю знесилювало його супротивників. Єдиний метод боротьби проти такого бігуна – мати відрив від нього перед фінішом. Але Вірен нікого не відпускав і дуже розумно вів себе на дистанції.


Ще одна особливість – техніка бігу. У роліках зверніть увагу як усі бігуни "по-кенійські" закидають назад ноги, майже ляскаючи себе по сідницях. Лассе ж біжить дуже економно, викидаючи ноги вперед і майже не піднімаючи їх ззаду. Зараз відомо що Вірен одних з першим почав тренуватися на висоті (у Швейцарії та Кенії), а також багато тренувать робив у снігу бігаючи у високих ботинках. Це і могло спричинити таке аномальне серце та економну техніку бігу.

Ну і ще, на додачу. Деякими вважається що Вірен був першим професійним атлетом хто використовува техніку переливання крові. Суть її в тому що перед тренувальним циклом спортсмен здає кров, а після тренувань вливає назад чисту кров у тренований організм. На той момент процедура не була забороненою, плюс нечасто вдалося її провести без негативних наслідків.
На всіх роліках Вірен у синій майці, білих трусах та з бородою.

1972, Мюнхен, 5 км

 

Чому ж саме Олімпійські Ігри? Справа в тому що до відносно недавнього часу в легкій атлетиці не існувало Чемпіонатів Світу і можна було або встановити світовий рекорд і чекати поки його поб’ють, або назавжди увійти в історію як переможець Олімпійських Ігор. Вибір очевидний – усі найкращі атлети світу готуються до Ігор як до головних змагань свого життя.

Нікому невідомий Вірен (7 та 17 місце на попередньому чемпіонаті Європи на 5 і 10 км) несподівано виграє 5 км. Зверніть увагу як легко він відірвався на останній стометрівці!

Цікаво також що Гаммуді який прибіг тут другим вже через 4 дні встановив новий світовий рекорд на 5 км – 13:26.4. А це говорить про високу готовність суперників яких Вірен обіграв тактично.

1972, Мюнхен, 10 км

Забіг який увійшов в історію і завдяки якому Вірена досі ставлять іншим спортсменам як приклад що боротися треба до кінця навіть у самій безнадійній ситуації.

Мало хто сподівався що вимотаний спортсмен може перемогти ще у одному виді.

Неймовірність цієї перемоги в тому що Вірен впав на початку дистанції і відстав від групи лідерів на 30 метрів. Тим не менш він був першим на фініші та ще й встановив новий світовий рекорд – 27:38.40, який дуже довго залишався Олімпіським рекордом на цій дистанції. Для порівняння сучасні українці бігуни на цю дистанцію на Олімпійських Іграх показують результат близький до 29 хвилин. 
Відео починається майже з моменту падіння. Ось той спрут коли на фініші суперники не мають сил прискоритися через те що Вірен увімкнув неймовірну швидкість за 600 (!) метрів до фінішу:


1976, Монреаль, 5 км

За 4 попередні роки Вірен виступав в основному на другорядних змаганнях і випав із зору спортивної спільноти. На цій Олімпіаді він фінішував на обох дистанціях значно повільніше, але при цьому вигравав тактично, змушуючи свої основних суперників бігти зайві метри по 2й доріжці і таке інше.
Останні 1,5 км Вірен провів у вбивчому темпі – 3:42 (7й результат на тій Олімпіаді на "чисті" 1500 метрів!). Зверніть увагу на новозеландців (чорна форма) – якби вони не були вимушені бігти по 2й доріжці та не були заблоковані іншими бігунами то можливо б і обігнали Лассе. Останні 200 метрів просто якась неймовірна заруба яку Вірен виграв лише завдяки тим додатковим метрам які він примусив новозеландців пробігти на віражах.

1976, Монреаль, 10 км

Вигравши це золото Вірен став єдиним в історії володарем Золотої Пари Дублів.
Початок був повільним, але другі 5км Вірен пробіг усього на 6 секунд гірше за свій час на чисті 5 км. Видно що на фініші суперники вже "вбиті" остаточно божевіллям що сталося на фініші 5 км кілька днів тому і високим темпом який фін трима усю дистанцію. Останній кілометр – 2:29, останнє коло – 56 секунд! Взагалі на останньому колі втік від єдиного хто мав сили боротися з ним як від стоячого. Зверніть увагу що третій відстав майже на 100 метрів.

А кому не дуже цікаво мотайте зразу на 8-му хвилину.

1976, Монреаль, марафон

На додачу він ще й був п’ятим на марафоні з часом 2:13:11 (з таким часом і зараз на Олімпіаді можна за призове місце боротися).
На всяк випадок зауважу що між усіма стартами відпочинок близько 4-5 днів. А на 5 і 10 км треба спочатку пройти в фінал приянявши участь в кваліфікаційних і пів-фінальних забігах.

1980, Москва, 10км

Весь час після Олімпіади 1976 року Вірена переслідували травми, і навіть за місяць до старту він ще був у лікарні з травмою ноги і відновлювався після операції.
Крім того його критикували за те що він почав готуватися до марафону замість своїх коронних дистанцій, проте майже ні в кого не було сумнівів що і на цій Олімпіаді Вірен покаже себе.
Проблеми почалися з того що Лассе ледь пройшов у фінал – його добрали за часом, і то лише тому що один із дібраних перед ним не зміг виступити. Система там така що з відбірних стартів у фінал виходять перші кілька місць, а потім ще декілька учасників (тут було 3) добирать за найкращим показаним у пів-фіналах часом. Отже в забігу він був "останнім" з відбору.
Мабуть найдраматичніше легкоатлетичне відео за всі часи. Видно як на фініші Вірену просто не стало сил (все ж таки місяць підготовки це неймовірно мало). Крім того травма ноги очевидно давала про себе знати, варто лише звернути увагу на постійно зціплені зуби (порівняйте зі спокійним обличчям на попередніх олімпіадах).
Дуже нетиповим (і навіть дивним) є цей забіг ще й тому що постійно точиться боротьба за лідерство у групі. Це не тільки не має сенсу, але ще й виматує бігунів. В результаті 2 "найрозумніші" бігуни, ефіоп що постійно тримався другим і фін що тримався останнім і зайняли 2 перші місця. А причина полягала в тому що Вірена боялися відпускати вперед щоб коли він почне спрут не пропустити цей момент (на той час бігуни вже цілеспрямовано готувалися до довгих прискорень на фініші – фінський бігун аж 4 рази продемонстрував їм як це ефекривно). А Вірен зі свого боку намагався очолити і уповільнити забіг бо тільки так мав хоч якісь шанси. От і йшла така безглузда з першого погляду колотнеча.
Переможцем став 37-річний (!) ефіоп Йіфтер що всі попередні Олімпіади безуспішно боровся проти Вірена. Він, до речі, ще й виграв 5 км на тій Олімпіаді.
Відео майже 10 хвилин, але надзвичайно видовищне і драматичне – боротьба двох фінів з трьома ефіопами:

1980, Москва, 5км

Вірен вирішив не приймати участь щоб зберегти сили для марафону.

1980, Москва, марафон

До 20 км Вірен був у групі лідерів, але перед 30-м кілометров зійшов з дистанції через проблеми зі шлунком.

Що далі

Через пару місяців після Московської Олімпіади Лассе Вірен повідомив що йде з великого спорту.

Так закінчилася епоха літаючих фінів і почалося десятиріччя панування ефіопських бігунів. Потім були араби, потім кенійці…

Історії перемог Вірена знає кожен фінський школяр. Лассе є національним героєм, його шиповкі (бігове взуття з шипами в якому бігають по резиновому покриттю стадіону), відлиті із золота, стоять в музеї спорту, в Хельсинкі є його пам’ятник. Також продовж 1999-2007 років він був у складі фінського Парламенту.

Зараз він є власником невеличкого бізнесу з перевезення грузів і живе в маленькому містечку в якому і народився. Коли пару років тому американські журнілісти завітали до нього в гості то лише від них онук Вірена дізнався що статуя в центрі міста і отой Вірен про якого йому розказували у дитсадку то і є його дідусь.

Плавання у турбо-тазіку…


…вірніше у тому що називається “машина для плавання”, або “нескіченний басейн” – http://en.wikipedia.org/wiki/Endless_pool#Volume-driven_machines. По суті це чудо технології являє собою видозмінену джакузі і призначенна для плавання “на місці”.

Один наш знайомий поділився з нами запрошеням на фейсбуці. В Сіетлі в ці дні проходить виставка-ярмарок усіляких компаній що надають послуги пов’язані з будинками (дах, вікна, двері, опалення, сад, кухня, спальня) де в тому числі були представлені різні міні-басейни, джакузі і ось ці “нескінченні басейни”.

 

Одни з компаній (http://www.aquaquip.com/index.cfm/category/83/swim-spas.cfm) не просто виставила коллекцію тазіків ван, але і придумала заповнити одну з них і увімкнути і запросити волонтерів поплавати. Умови участі – кожен учасник зобов’язувався проплавати “на містці” одну годину, а за це компанія жертвувала 600 доларів у який благодійний фонд. Вигіда їх зрозуміла – біля ванної в якій хтось плаває зупиняється набагато більше людей і затримуються вони набагато довше. В цілому думаю задумка їм окупилася.

Взагалі то кажучи я чомусь думав що це буде щось типу спортклубу де будуть стояти кілька таких басейнів, але коли приїхав на місце зрозумів що буду як хом’ячок у колесі на виставці Smile Проте відмовлятися і не думав – чому нехтувати шансом попробувати щось таке що може більше ніколи і недоведеться пробувати?

 

Ну а тепер враження.  Конструкція ванни по суті є модивікацією джакузі. Ця конкретно модель мала ширину приблизно 2.5 м, і довжену метрів зо 4, а то і більше. На одній стороні встановлено 3 “двигуна” (вибачайте, я термінології не знаю) які видають напор води. Силу напору можна регулювати.

Цікаво що басейн можна використовувати не лише для плавання, але і для бігу (наприклад після травм) та навіть греблі – всередині можна кріпити спеціальні сидіння та працювати веслами.

 

Перші 20 хвилин плавання були дуже некомфортними і я подумував кинути це діло. Почну з мінусів технології.

По-перше, у воді яка спрямована на плавця є кульки повітря, та і самі струмені добряче так б’ють. Уявіть собі що вас в лице на протязі години поливають зі шланги доволі сильним струменем – ніякої мови щоб зосоредитися на техніці. Далі є проблема протікання окулярів через те що вода постійно бурлить на обличчі. Плавати треба у масці типуAqua Sphere Vista, а то і ще чомусь конкретнішому. Мої окуляри текли весь час і очі червоні і на другий день.

 

Крім того не зважаючи на силу потоку ноги вже знаходяться у стоячій воді і просто грести ними не вийде просто, далі напишу чому. Коротше ноги тонуть і замість грести ними треба напружувати прес, спину і боки щоб залишатися горизонтально у воді.

Неможливо також перевалюватися з боку в бік “вкручуючись” у воду – струменем одразу зносить до бортика. До того ж нормально руками з докладаннями сили не вийде та і не варто – допливеш до переднього бортика і опинишся в зоні де наче подушками по голові весь час колотять.

Після всього вищесказаного і випробуваного на собі нарешті через 20 хвилин я знайшов зону в якій комфортоно плавати – на фото і відео там де на бортиках стояться пляшки з водою рекомендується тримати голову, в моєму випадку голову треба було тримати ще далі. Крім того на воді треба бути максимально пласким і непорушним як дошка для серфігна і лише без зусиль кидати руки перед собою. Ні, спраді, докладати зусиль не треба було взагалі. Єдине що тримати ноги паралельно поверхні. Мабуть з поплавком між ногами було б краще плавати.

AquaQuip Swim from 0lexandr on Vimeo.

Ну а після того як знайшов місце та спосіб плавання проблем не було взагалі ніяких і доплив нормально.

Чи варта така штука своїх грошей? Якщо ви пловець чи тренуєтеся до змагань з плавання чи тріатлоно то ні – правильну техніку тут взагалі використовувати не можна. Проте якщо для вас плавання від фітнесу то можливо, чому б і ні. Але найбільший сенс така річ мабуть матиме в центрах де людей відновлюють після травм – ось там біг з меншим наватнаженням на ноги та інша активність у воді будуть корисні. Та і до того ж поставивши таку штуку дома навряд чи ви її більше кількох разів на рік будете використовувати, а у вищеназваних закладах постійний потік людей і їм така штука буде корисна.

Ціна від 20 тисяч доларів є хоч і висою, але все ж таки обгрунтованою враховуючи розміри та особливості технології. Все ж таки якась вчетверо менша джакузі легко на 4 тисячі затягне, а тут двигуни ж потужніші.

Ну от і все.

2013/12/01–Seattle Marathon–3:14:46


І ось я в черговий раз прийняв участь в цій видатній спортивній події…

В цей день погоду обіцяли дуже погану – дощ і вітер. Але на щастя доща не було, і вітер не такий щоб вже і сильний був, хоча було доволі прохолодно.

З ранку встали зарані до початку (о 5:30) і поїхали в Сіетл. Вже на в’їзді у місто стали у чергу марафонців що так само їхали до старту. Останні пару миль до парковки їхали хвилин 25. Старт у Олени на пів-марафон був о 7:30, марафонці з стартували о 8:15.

Надів на себе стару спортивну шапку та рукавиці які викинув на дистанції, а також одяг поліетиленову сумку що їх видають для збереження речей (звісно прорізав дірку для голови і рук Smile). Та “куртка” полетіла геть ще на старті, але рішення для збереження тепла коли напівроздягнений на холоді дуже корисне.

На старті став біля пейсера з табличкою 3:10 бо саме такий був план – пробігти за 3:10. Там же зустрів знайомого з яким до недавна працювали в одній команді доки він не змінив місце роботи. Домовилися бігти разом.

Зі старту побіг трохи вперед, а знайомий зійшов на другій милі – травма стегна, і пішов назад. Як він потім розказував було зовсім не весело шкандибати проти руху, потік бігунів там чималенький.

Поки те та се всі нарешті розбилися на групки і трошки розтягнулися. Я побачив попереду команду молодих пацанів які бігли і теревенили всю дорогу (і так доки я від них не відірвався на мили 10-й). Видно було що молоді, здорові, але марафон біжать впреше – забагато зусиль витрачали на непотрібні речі. Мабуть лижники – на футболках було написано “Крос кантрі: наш спорт це страшний сон твого спорту” Smile Проте марафон нічого не прощає і всі дрібні неправильності накопичуються у велетенську купу яка на останніх милях прибиває до землі найдосвідченіших марафонців.

Ось ми вже 5 км пробігли, забігаємо в тунель. Тут тепло, одразу стаю мокрим, вириаюся шапкою. З тунелю через майже кілометр вибігаємо на міст, а там скажений боковий вітер, внизу озеро наче поморщило важкими викокими хвилями… Шапку назад на голову, по максимуму закрив одну сторону обличчя. Ось і другий тунель, розвертаємося і назад, шапку на іншу сторону.

А це ми вже збігли з мосту, нарешті можна викинути наскрізь мокрі шапку і рукавиці. Біжим в рівному темпі.

Аж тут нашу компанію обганяє мій інший знайомий з яким ми разом пробігли половину дистанції на цьому ж марафоні рік тому (2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19, Ще кілька фото з Seattle Marathon 2012) . Чепляюся за ним, намагаюся тримати, але занадто швидко. Питаю для чого так швидко, Максим пояснює що в нього така тактика і біжить вперед Smile

Ось нарешті добігаємо позначки “половина дистанції”. Я бачу як готуються свіжі пейсери, тобто ті що бігли з табличкою 3:10 та швидше біжать лише половину дистанції. Починаю пити напої та беру енергетичний гель – хоча їсти його і не хочеться проте після 20-ї мили просто необхідно мати резерв пального для м’язів.

Дорога назад трошки важча – непомітно, але все ж таки трошки вгору. Тут вперше починаєш відчувати втому, і не приємну втому від того що добре попрацював, а реально якісь некомфортні почуття у м’язах починають з’являтися. Десь вже 16-та миля.

Біжу сам, аж ось мене наздоганяє дівчина пейсер з табличкою 3:10 і невеличкою групою бігунів. Приєднуюся до них. Група повільно обходить інших, деякі намагаються триматися але швидко відвалюються. Ось і перша хороша гірка, ох як важко! Наздоганяємо Максима і повільно обходимо.

І ось на 18-й милі мені різко стріляє в стегні, почуття дуже схоже на судому, страшенно неприємно. Зупиняюся, масажую, жахаюся з того що доведеться чотрі скільки топати до фінішу. Але після того як трошки пройшов наче нічого, побіг далі.

Як би там не було але ось вже і 20-та миля коли починається головний жах кожного марафонця. Справа в тому що запас енергії з м’язів та печінки навіть у найтренованішого атлета вигорає саме до ції милі і далі організм може отримувати енергію лише зі спалювання жиру. Але то процес повільний та ще й дає багато побічних ефектів. Марафонці тут називають цей стай “з розгону в стіну”, так воно і є – біг собі може і не супер швидко, але докладав зусиль… І тут бах – ноги наче по коліно в піску, все тіло як у вату обгорнули. Ти біжиш, біжиш, але щось геть не переміщуєшся у просторі. Та до того ж мікротравми накопичилися у такому обсязі що всі м’язи починають боліти. Коротше те ще відчуття.

Як би там не було нарешті подолано дві самі страшні на дистанції гірки: одна коротка, але неймовірно крута, інша довга і доволі крута. Цих гірок бояться усі, але саме важке ще попереду.

Стегно час від часу смикає, але вдається бігти майже з бажаним темпом. І ось забігаємо в парк в якому починається непомітний, але довгий кількакілометровий під’йом. Отут вже починаєш рахувати не милі а дійсно сотні метрів. Якимось дивом добігаєш до позначки 24 милі, а останні 2 тягнуться наче як уся попередня дистанція. Кожні кілька кроків усі поглядають на годинники, дистранція не скорочується Sad smile

Ось вже і остання миля залишилася, а Космічна Голка стирчить так далеко що аж страшно. Перебігаємо ще один міст, забігаємо в типово міський район – рельси трамваїв, високі житлові будинки, кав’ярні на перших поверхах, машини на дорогах. Кружляємо, доволі крутий спуск, але ноги так болять що це реально не задоволення бігти вниз, а ще більша мука ніж бігти вгору. Ось вже і остання пряма перед забігом на стадіон. Знаю що там 200 метрів залишилося, не більше, додаю швидкості. Але біжу так довго наче що аж починає паморочитися. На стадіоні, пружиникь штучна трава, фініш!

Відхекався, за фінішом стоїть ряд солдат у камуфляжі що одягають усім фінішувальникам пам’ятні медалі.

Ну а далі як завжди: термоковдра, вода, зустрічаю Олену, йдемо у зону відпочинку, відігріваємося, їмо суп, банани, збираємо їжу та сувенири. Все, додому.

У підсупку я 93-й у загальному заліку, 16-й у своїй віковій групі (з 211). Мій сертифікат – http://race.seattlemarathon.org/pdfCertifcate2013.asp?bib=836. Час не найкращий (минулого року я на 30 секунд швидше пробіг), але зважаючи на холодну погоду та вітер не такий вже і поганий результат. Звісно від запланованих 3:10 далеко, але не так погано щоб розчаровуватися.

Всі світлини тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2118429.

Дані з бігового комп’ютера: на Гармін Конекті – http://connect.garmin.com/activity/411461534, на Страві – http://www.strava.com/activities/98301167.

Чекаємо на звіт від Олени Smile

2013-10-13–Victoria Marathon


Все ніяк не міг зібратися з силами і почати писати про цей марафон. Головна причина – не надто хороший результат Sad smile

Впереше цей марафон я пробіг в 2012 році (07/10/2012–Victoria Marathon, Victoria, BC–3:23:48 та 2012/10/07–Victoria Marathon, ще кілька фото) і мені там так сподобалося (і сам старт і місто в якому він проходив) що ми вирішили будь-що прийняти участь вдвох наступного разу.

Як я вже писав (Вікторія, Канада, враження) зупинилися ми близько до центру у приватному будинку. Старт був у неділю, причому півмарафон який бігла Олена стартував о 7:45, а марафон о 8:30.

Встали раненько, умилися-одяглися, ковтнули пігулки і потупцяли на старт. Жили ми недалеко – десь хвилин 10 пішки неспішно від старту. А там вже перехреся по яким будемо бігти перекриті, поліція і волонтери, і народ бігає розминається.

З ранку було трохи прохолодно, але було і хвилювання яке не давало мерзнути. Ась ож вже оголошують старт, Олена скидає з себе теплі речі і забурюється у натовп, я йду фотографувати старт.

Після старту півмарафону я ще сходив на квартиру, полежав з пів-годинки під ковдрою, а потім і сам потупцяв до старту. Було вже трошечки тепліше (пам’ятаю що було в районі +17 по Цельсію).

Натовп на марафон здається був ще більше ніж на половину (хоча насправді вчетверо меньше), але я завжди стаю на старті у голові групи. Ні, не у першому ряді, не такий я наглий, але десь близько ряду до 10-го таки лізу. Хоча і не фінішую в першій сотні – прошто штовхатися на старті не люблю.

Перша частина дистанції (десь третина) уся з непомітної гірки, і тому дуже легко перевищити заплановану швидкість. Минулого року я планував пробігти за 3:15, але спромігся лише на 3:23. Цього ж року спочатку були сподівання на 3:05 (що було б моїм особистим рекордом), але за пару тижнів до старту я зрозумів що не готовий і вирішив хоча б на 3:10 цілитися.

Проте навіть не добігаючи до половини дистанції я зрозумів (хоча і йшов ще за графіком і почував себе нормально) що не вийдк заплановане.

У підсумку (не хочу жалоби свої розвозити на кілька абзаців) останні кілометри почали сильно боліти м’язи ніг (стегна та сідниці), а це результат або недотренованості, або того що не встиг відновитися перед стартом. В моєму випадку і те і іншу. З останнього старту (2013-09-15-Kirkland Triathlon) я фактично не тренувався нормально, тож і не дивно.

А коли розумієш що не вийде як хотів то і мотивувати себе практично не можливо. В цілому я не бачив необхідності страждати та нариватися на травми знаючи що все одно результат мене не порадує. Тож коли ноги починало майже судомити я переходив на хотьбу і кілька десятків метрів проходив швидким кроком. А ноги боліли реально сильно, молочна кислота аж розпирала їх Sad smile

В результаті – 3:19:50, 169-й (з 1726) у загальному заліку, 33-й (зі 122) у своїй віковій групі. Протокол – http://racedaytiming.ca/raceday-results?display=gfvm2013marathon.

Оленин результат ось тут можна знайти – http://racedaytiming.ca/raceday-results?display=gfvm2013half.

Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/390682603, там якраз видно що в районі 35-го кілометра як і положено починається різкий спад швидкості.

Ну а після фінішу я у страшних муках йшом нескінченну дорогу до житла, стонучи мився в душі і трупом сидів в машині в черзі на паром поки Олена ходила за їжою. І вже на паромі прийшов до тями і почав їсти і подавати ознаки життя.

Ось так коротенько… Через місяць марафон у Сіетлі в якому я сподіваюся не так розчаруватися у собі.

2013-09-15-Kirkland Triathlon

Вересень 25, 2013 3 коментарів

Якось 2 роки тому ми вже приймали участь в цьому тріатлоні (2011-09-17 – Kirkland Triathlon). Це невеличкий старт в нашому містечку в якому приймають участь не більше 500 учасників, а дистанції обмежені сприном (750 м плавання, 20 км вело та 5 км біг) та супер-спринтом (плавання вдвічі коротше).

 

Кожного року маршрут і місце старту трошки міняється, навіть довжина етапів не та сама, тому порівнювати результати з попередніми роками сенсу немає. Цього разу, наприклад, велоетап був на 3+ кілометри довший за 20 км що і додало хвилин.

 

Старт наший був о 7 ранку. Приїхали (їхати 15 хвилин), запаркувалися, прикрутили педалі і в транзитну зону. Розклали все і до води. А там вже організатори у гучномовець усе пояснюють: куди пливсти, що з велоетапом, як бігти, …

Плавання було поділено на хвилі по 75 чоловік (усього було 5 хвиль), кожна стартувала черер 3 хвилини після попередньої. Хвилю можна було обирати за бажанням. Я плив у першій, Олена у другій.

 

Вода була не надто холодна тому я ризикнув і поплив без ветс’юту. У підсумку для мого рівня гідрокостюм віднімає від результату пару хвилин на такій дистанції (а отже на 70.3 усі 8 можна виграти), проте у транзитній зоні він же віднімає близько хвилини.

Плавання було одне коло, озеро доволі мілке, місцяму у такі густі зарості водорослів запливали що ледь руки не в’язли. Час плавання – 15:17, 34-й результат у загальному заліку. Дані з годинника для цього етапу – http://connect.garmin.com/activity/376664815

 

В цілому пливлося непогано, вдалося повністю уникнути колотнечі – ні мене ні я нікого руками-ногами не буцав. А останні метрів 50 на виході з води було по коліну – ні побігти, ні попливсти, тільки сили відбирає.

Без необхідності знімати костюм на першу транзнитку я витратив 1:44 (це з бігом десь метрів 150 від води до самої транзитки і з одяганням шкарпеток і велотуфелів).

 

Велоетап складався з двох кіл перша половина кожного з яких була в гірку (лише місцями круту), а друга була крутим і довгим спуском.

Сильно розігнатися так і не вийшло. Здавалося б що там тих 20 км – потерпів трошки і все. А ні, швидкості нема. Як почну молотити ногами в темпі спринту то починаю відчувати біль у боці – не встигає печінка, чи що воно там болить, видавати поживні речовини організму. Тому доводилося не спусках сачкувати.

 

До того ж дорога була мокра і звивиста і було страшнувати летіти вниз. А на першому колі я навіть один поворот пролетів і довелом вертатися, правда втратив зовсім небагато. А вже на другому колі на тому ж місці швидка допомагала якість дівчині що добряче зчесала себе об асфальт. Просто там дуже крутий спуск і не помітно здаля що поворот треба робити.

Весь велоетап (приблизно 23 км) вийшов за 45:01, це 22-й результат у загальному заліку. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/376664826.

 

Більше налякався на велоетапі ніж втомився. Коротше доволі швидко я був знову в транзитці яку подолав за 52 секунди, скинув шолом та велотуфлі, бистро у кроси та побіг.

 

Біг вийшов непогано – хороша не жарка і не холодна погода, плаский рел’єф, лише на середені дистанції дуже крута (але коротка) гірка. Навіть вдалося кількох людей обійти. Особливо сказати про біг нема чого крім хіба того що на такій короткій дистанції бігти значно легше ніж на 70.3 Smile

Ну а швидкості нема, це правда. Ноги наче б і бігли швидше, але усе інше починає бунтувати і попереджає що буде боляче і неприємно.

 

Пробіг я за 19:59, якраз і хотів з 20 хвилин вибігти. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/376664834.

У підсумку результат 1:22:51, третє місце у своїй віковій групі і розуміння що до спринту готуватися треба зовсім не так як на довгі дистанції. В принципі спринт мені не цікавий в основному через те що швидкості в мене нема, а терпінням на ньому багато не здобудеш. А тут ми стартували тому що 1) близько до дому, та 2) закрити сезон нескладним стартом захотілося.

 

Після фінішу пішов шукати Олену і побачив що вона лише почала бігти Smile Покричав їй щось у підтримку і пішов одягатися, пакуватися, їсти і пити.

Кому цікаво наші результати: http://www.accustatsportstiming.com/results3.asp?ei=173 та http://www.accustatsportstiming.com/results3.asp?ei=173&ldiv=F3039&lrace=Sprint&bib=84&lsort=Net.

 

Окремо скажу про наші костюми. Це форма жовтоводської (Жовті Води – наше з Оленою рідне місто) команди (секції, групи?) тріатлону до якої нам запропонували віртуально приєднатися. Ну як приєднатися, записатися у список тих хто собі форму замовив. Ми до кучі ще і бігову форму собі зробили.

Форма дуже красива і для такої якості на диво не дорога. Виглядає дуже стильно, наслухалися цілу купу компліментів. Функціонально майже ідеальна, трохи тугувати в ногах та плечах, проте нічого такого що б заважало чи обмежувало. Дуже незвично було бігати з хвостиком на блискавці на спині. Та і взагалі мати там блискавку наче на гідрокостюмі дуже незвично.

У формі цій не жарко (проте і погода була не жарка), висохла вона майже миттєво на велосипеді, на бігові ніде не терла.

Ну а головне що красива. Дякуємо усим хто був причетний до її розробки та замовлення!

 

Проте на довгих дистанціях я усе ж таки буду виступати у роздиілному костюмі. Просто через те що так набагато легше в туалет при необхідності ходити Smile

 

Ну ось на цьому і все. І мабуть це останній пост про тріатлон в цьому році, далі буде лише про біг та може велосипеди Smile Але обіцяти не можу – а раптом ми надумаємо в Каліфорнію чи Флоріду на якийсь старт поїхати?

 

Фізкульт-привіт! Весь альбом тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%217402.

2013-07-25-RAMROD


imageВелопробіг (хотілося б сказати велогонка, але це таки не змагання) учасники якого їдуть навколо гори Рейнер. Відбувається кожного року, стартові місця розігруються в лотореї. Ось цього року я вперше прийняв участь в лотореї і одразу і виграв Smile Проте ні Олена, ні будь-хто з велосипедистів яких я знаю не здобули собі місця.

Старт та фініш був у містечку Енумкло що десь за 1 годиною машиною від Кіркланда в якому ми живемо.

Гора Рейнер добре помітна здалеку (від нас її видно дуже добре), і виглядає дуже красиво – велетенський білий від снугу зуб що закриває значну частину обрію. Навколо гори організовано національний парк (ота біла порожнеча в низу карти) по якому навколо гори ми і їхали.

Сайт події – тут, довжина маршруту – 149 миль (240 км) за набором висоти більше 10000 футів (3 км). В цьому власне складність і полягає – спочатку долаєш 150 км, а потім починаються 3 дуже затяжні гірки одна за одною.

Сам старт був з 5 до 7 ранку, тобто не масовий, не за місця ж боролися. Отже встали в 3:30, в 4:30 були на місці, перевірив усе, переодягнувся, набрав води, одягнув футболку (прохолодно з ранку було) і поїхав.

На трасі було кілька точок де можна було поповнити запаси води і гаторейду (напій з електролітами), та поїсти бутербродів, фруктів, попити коли і таке інше. У самому парку на вершинах доступна була лише вода.

 

Знаючі люди попереджали що зі старту нестися не треба – перші 50 км переважно легенький спуск і можна легко убити собі ноги.

Я прибився до невеличкої групки в якій кожен по черзі був лідером (перший ріже повітря, а позаду нього решта групи крутить в своє задоволення) – 1 миля і відпочиваєш. Поки ми дісталися першого пункту харчування вже стало зовсім світло і можна було продовжувати в одній велофутболці (називається джерсі).

 

Весь цей час ми їхали якщо не по місту то принаймні по міжміським дорогам на яких відсутня велодоріжка. А через те що і узбіччя там особливо нема то машини часто пролітали за якісь пів-метру від нас. Хоча машин не так щоб і багато було… А от вантажівки з лісом то було страшно – неосяжних розмірів монстри що тягнуть на собі стос зрубаних дерев, ревуть двигунами так що вуха закладає, та ще й тягнуть за собою причепи з таким же лісом. І все це несеться мимо тебе майже впритул… Без звички доволі страшно і неспокійно.

 

Другий етап переважно проходив по узбіччю швидкісної трасси і там було легше через те що було широке узбіччя. А оскільки ще й рел’єф був відносно плаский то і швидкість вдавалося тримати непогано (принаймні для мене 32-35 км/г це непогана швидкість).

План був такий що я на кожній зупинці буду дзвонити Олені і звітувати що у мене все в порядку, але з’ясувалося що ніякого мобільного покриття в тій місцині вже нема, та й до того ж телефон постійно шукаючи вишки розрядив батарею за якісь пару годин. А отже і фотографій поробити не вдалося. А фотографувати там варто було.

 

Після другої зупинки ми в’їхали в парк де практично зникли машини, дорога стала ще вужча і почала дрібно вигинатися вліво-вправо, по краям став ліс закривши небо. Тут вже почався підйом… Наче і невелечкий, але швидко не поїдеш, а він усе тягнеться, і тягнеться, і тягнеться. І так понад 40 км.

Проте їхалося в задоволення – ноги працюють, і хоча і не розженешся проте і загальне самопочуття хороше, приємно неспішно збиратися звивами в гору.

А ось вже і вершина – попити води, долити у пляшки, ще пару миль і половину дистанції подолано. Несподівано швидко і легко.

 

Далі починається крутий і тривалий спуск (приблизно 30 км) де летиш понад 50 км на годину і лише дивишся навколо. Красиво сташенно – яскраво синє небо, ще синіші дрібненькі озера, трошки нижче все куди сягаєш оком вкрито темно-зеленим лісом, на узбіччях сніг, яскраве сонце, смуга дороги та урвища то з одного то з іншого боку. Ну ясно що вкритий снігом пік гори тут же, але тепер дуже близько, майже впритул.

Ми колись там були машиною, але саме в цей раз я оцінив наскільки ж там неймовірно красиво. Обов’язково треба відвідати цей парк як будете раптом в наших місцинах.

 

А далі почався підйом в другу гірку яка не виглядає такою вже страшною в порівняння з ішими двома на карті. А от насправді те що підйом зовсім трошки крутіший (хоча і коротший) значить дуже багато – їдеш-їдеш, пнешся, дивишся на комп’ютер, а там ще навіть кілометр не пройдено. Коротше тут вже почалася втома і треба було зосереджуватися і працювати.

За 4 милі до вершини була зупинка з водою де нас поливали з пульвелізаторів. Сонце вже пекло неймовірно і це вперше коли я почав потіти. Одна пляшка в мене була з напоєм з електрлітами (долива гаторейдом на зупинках), а друга з водою з якої я себе і поливав час від часу. Це ще добре що я не п’ю багато і мені майже завжди вистачало води від зупинки до зупинки, а от людям як п’ють багато і регулярно було дуже важко.

 

І найдивніше те що було ж не спекотно, навіть прохолодно, а от сонце лупило сташенно і нагрівало шкіру через що і починалося перегрівання. Я старанно помазався кремом від сонця на старті і трошки додав зверху на парі зупинок, тому обійшлося без обпіків та почервонінь. Взагалі без сонцезахисних окулярів, шапки та крему від сонця суватися туди не варто.

Ну та як би там не було ось вже і друга вершина нарешті, неймовірно скільки вона сил забрала. Починаю хвилюватися чи я взагалі доїду.

 

Ось вже і трейтій (останній підйом починається). Усього в якісь пів-градуси різниця в нахилі, але наскільки ж інші відчуття і зусилля! Їду не так важко як боявся і навіть знаходжу час милуватися гірськими квітами, водоспадами яких там сотні взовж доріг, розглядаю стрімкі річки внизу та орлів в небі…

Проте підйом все тягнеться і тягнеться і через години півтори стає щось зовсім важко. Пнуся з усих сил, аж ось якийсь мужик на дорозі кричить що залишилося 1.1 милі (2 км) до вершини. Стараюся, але раптом усе скінчилося, сіла батарейка, ноги стали і не можу примусити їх крутити далі. Останні 200 метрів пройшов пішки Smile Залишилося 80 км.

 

Далі 20 км з гірки і остання зупинка. Про останній етап мене попереджали що хоча він і з гірки проте там весь час сильний зустрічний вітер і тому треба приєднатися до якомога більшої групи, а то буде важко.

На зупинці дійсно великий натовп велосипедистів, але я чомусь після того як поїв і трошки відпочив все ж таки з дуру попер сам – план був просто тихенько їхати і не думати про швидкість. Проте з’ясувалося що думати таки треба було.

 

Спочатку трошки потримався за парою швидких гонщиків, але відвалився від них через кілька кілометрів. Потім прибився до групи з 5 велосипедистів, а через кілька хвилин нас наздогнала група десь з 50 чоловік. От за тією групою я і тримався кілометрів з 15, але потім вирішив відстати – їхати було вже зовсім не в задоволення, ногам незручно ні крутити, ні стояти, ні лежати на рамі, вже все набридло. Багато в чому це результат зашвидкого старту – сил і енергії моральної на останній етап не лишилося.

Останні 20 км я їхав взагалі сам – нікого на обрії ні попереду ні позаду, лише перед фінішом у місті побачив людей. Це була 3 година дня, нікого ні на дорозі ні на вулиці, мертве місто (вірніше передмістя).

 

Що ж, головну ціль (подолати дистанцію) досягнута, цим я задоволений. Проте як вже зазначав раніше відчуваю що треба взяти відпочинок на місяць-півтора, а то про наступні старти та випробування навіть думати поки не хочеться – розрядився.

Ну і ще одна річ. На відміну від бігу коли ти виклався і помираєш на фініші, і до кінця дня ледь живий повзаєш, а потім тиждень відходиш на велосипеді все не так. Виснаження страшенне, навіть сидіти важко, а вже за якусь годину ходиш нормально і просто загальну втому (хоча і сильну) відчуваєш. А на другий день так і взагалі тренуватися можна, навіть ноги ледь помітно болять. І це неймовірно дивне самопочуття для бігуна. Думаю причина в тому що 1) на велосипеді не перегріваєшся так, та 2) на бігові часто довго прицюєш з високим пульсом (190+), а на велосипеді рідко коли вище 170 добираєшся. Ну і удари ногами (і всим тілом) об землю це зовсім не те що крутити ногами у повітрі (хоча б і набагато довше).

У мене все, фізкульт-привіт!

UPD. Дані з комп’ютера:

2013-07-14-Subaru Vancouver Triathlon


Завершили серію тріатлонів Subaru в Канаді (перший старт – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon та 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото, другий – 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon та 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, ще кілька фото). Там правда в серії ще буде страт у вересні, але ми його пропустимо – дуже далеко (це аж в Альберту пертися), та і дистанція там найдовша олімпійська. Краще якийсь місцевий старт зробимо.

Ну коротше виїхали в п’ятницю у Ванкувер, 3 години і ми там, знайшли готель, ще покружляли вулицями, знайшли парковку, поселилися. Так зарані виїхали просто через те що їхати довше. Воно звісно дорога коротша ніж до Вікторії, але весь час за кермом, в той час як попередні старти включали пароми у подорож на яких ми і відпочивали від керма.

 

В суботу поїхали в парк в якому був старт/фініш щоб роздивитися та забрати стартовий пакет. Заразом зрозуміли що пекло в день старту буде ще те. Проблема з довгими дистанціями в тому що найважче припадає на саму спеку, а робити ще раніше старт теж не вийде – занадто рано, та і холодно/темно ще може бути. Мій старт (70.3) був о 6:30, у Олени (олімпійська дистанція) через годину.

 

Мене як завжди відвідало передстартове хвилювання… Черга в туалет, одягаю в ній костюм, мажуся кремами (від сонця, від натирання), одягаю шапочку, окуляри, біжу на старт.

Олена десь загубилася, доводисть просити випадкових глядачів застібнути блискавку на спині. Мій новий дорогущий костюм має дуже розумний і зручний дизайн застібки на спині – зверху вниз, але мінус в тому самому застебнути його не реально.

 

Не знаю чи це був наймасовіший страрт з усих на яких я був, але те що на Half Iron Man було найбільше людей це точно. Старт з берега, я нагло проштовхався десь в другий-третій ряд, тож довелося горнути що є сили у воду щоб не затоптали.

А у воді таке мочилово почалося що словами не описати! Перші метрів 250-300 можна було реально пливсти як Тарзан – передні б несли на своїх спинах і ногах, задні б підштовжували.

 

Але найнесамовитіша засада була на першому повороті (ми пливли 2 кола у формі трикутника) – наскілька щільно людей набилося що можна було без перелішень лізти по головах.

Далі народ трошки розтягнувся – сильніші плавці відірвалися і потягли когось за собою, слабкіші хто з дуру ломонув зі старту почали відставати. Власне лише на останній третині першого кола вдалося нормально попливсти не ловлячи нори в ребра і писок, та руками по голові.

 

Ось і берег, вибігли, забігли назад у воду, попливли далі. Ось це вибігання страшенно збиває дихання і відновитися після нього дуже не легко. А на другому колі ще почалися хвилі, і хоча були вони не сильні, проте заважали ой як сильно – коли половина гребків пролітає у повітрі, а ішна гальмується водою ще на розгоні руки ні про яку швидкість вже можна не думати. При хвилях вихід один – гребти слабкіше, але махати руками частіше.

Засвітило сонце, і засвітило так що почало сліпити. Не надто вдало одягнені окуляри потихеньку пропускали воду (а вона з солона), і нарешті довелося зупинитися і на ходу їх підправляти.

Як би там не було ось вже і фініш плавання.

 

Цього разу зміг на диво зовсім не натерти шию, навчився мабуть мазатися і застібати костюм Smile До речі дані плавання з годинника – http://connect.garmin.com/activity/343052511. Загальний час плавання – 31:35 (1.9 км) не найкращий мій час, але близько до нього.

Після плавання нелегка пробіжечка по піску у транзитну зону (метрів 150-200). Костюм на половину знятий на бігу, зтягую з ніг, старанно обтирою ноги рушником від піску, одягаю шкарпетики, велотуфлі, шолом, біжу на велоетап. Час у транзитці – 3:28, абсолютно не поспішав, можна було швидше, але сенсу не було.

 

Велоетап найдивніший мабуть з усих що я бачив. Чотири кола, на кожному з них підйом непоганий такий і доволі тривалий, на зворотній дорозі такий же спуск. На деяких ділянках обганяти було заборонено (це піпєц!) і народ їхав як каченята одне за одним якщо не пощастило за кимось повільним опинитися.

Всю дистанцію як це не ганебно звучить я намагався триматися у групі з жінками які валили так що асфальт плавився. Маленькі, легенькі, проте в гору я від них відривався, потім на прямій вони мене удєлували, далі на повільних ділянках я їх наздоганяв, з гірки відривався (я важчий і маю з гірки перевагу), потім все повторювалося…

 

Проїхав непогано по відчуттям, собою задоволений. Дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/343052524. Час велоетапу – 2:37:51 (90 км), враховуючи гірки не погано як для мене, але те як мене усі обганяли на прямій показує що мені треба накатувати кілометри на швидкість, може навіть інтервали почати робити на велосипеді.

Один учасник поїхав з велоетапу на швидкій – лежав на асфальті весь зелений в оточенні людей. Думаю серце схопило бо було це якраз на гірці в яку так нелегко їхати після плавання. Ще одного бачив на траві усього в подряпинах і крові – невдало летів з гірки. Проте живий і активний, йому там масаж робили, може судома схопила.

 

Якимось дивом фінішував я велоетап на самоті (до тих кіл що ми ними каталися з транзитної зони пару кілометрів ще їхати було), швиденько постягав усе з себе, козирьок на голову, номер на пояс і побіг.

Сонце вже палило несамовито і пункти з водою на трасі (кожні 2-3 км) були дуже доречні. На диво перші 3 км біглося легко і з задоволенням, я вже почав радіти… Але потім різко як обрубало – після однієї невеличкої гірки різко стало важко і вже легше до фінішу не ставало.

 

Дорога частково проходила парком, але більшість дистанції пролягало вздовж пляжу під сонцем та по противнющому дрібному гравію. Страшенно не люблю таке покриття, по ньому лише добре розслаблено бігати, а інакше воно як пісок висмоктує непомітно усі сили і ноги наче в’язнуть, хоча на вид тверда поверхня.

Усього було 2 кола, і я знову не витерпів і десь в районі 16-го кілометра пару хвилин пройшов пішки. Не можу пояснити чому так стається – наче ж не найважче навантаження, наче не швидко біжу, можу терпіти, але якось проконтролювати не можу – зупиняюся та йду.

 

З іншого боку ця зупинка дозволила мені зосередитися, переналаштуватися, бо до того всі думки були про “як же мені важко”, а після такого легкого відпочинку вдалося знову почати бігти і добігти в тому ж темпі до фінішу.

Десь на 7-му кілометрі зустрів Олену яка бігла у зворотньому напрямку. І бігла у велоперчатках, сказала їй так подобається Smile А вже десь на 9-му кілометрі я її обійшов. По ній видно було що дуже втомилося – коли для кожного кроку докладають скільки зусиль то вже очевидно що сили закінчуються. Коли обганяв порадив їй протися метрів 100 хоча б. Вона фінішувала за кілька хвилин, а мені ще більше 10 км залишалося до фінішу.

 

Але навіть найдовші страждання закінчуються колись і ось вже фініш на обрії. Я настільки виснажився що коли мене хтось обганяв на останніх метрах просто не відреагував.

Далі заспокоїтися, попити, сісти, попити, взяти медальку учасника, попити, піти в тінь, попити, …

Біговий етап – 1:33:31 (20 км), дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/343052545. На диво непогано.

 

Новий годинник (Garmin Forerunner 910xt) показав себе дуже добре, я задоволений, хороше придбання.

Ось тут уся дистанція на одній сторінці – http://app.strava.com/activities/67306912 (страва не вміє розділяти види спорту).

 

Протокол змагань – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=105473, 70-й у загальному заліку, 10-й у своїй віковій групі. Результат Олени на цій сторінці – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=105471

 

А взагалі то я відчув що навиступався вже до несхочу, і треба взяти хорошу таку перерву у стартах, хоча б до вересня Smile

Ну а після фінішу ми помилися у душі на пляжі, так-сяк переодяглися і поїхали додому. По дорозі заїхали поїсти бургерів, і за якісь не повні 4 години нарешті витягли лапки дома. Велосипеди досі не зібрані в чохлас стоять Smile

 

На цьому все!

Трі-рюкзак–що всередині?


Завтра у нас черговий старт з серії канадських тріатлонів Subaru, а отже цей пост я пишу з готеля в центрі Ванкувера.

Уважно глянемо на фото:

Отже ми бачимо:

  1. Трі-рюкзак Louis Garneau Race Day Revo Tri Bag – вміщує просто неймовірну кількість речей, має відділи для вело- та бігового взуття, ізольований відділ для гідрокостюму в який його можна мокрим запихати, зовнішні кишені і кріплення для вело-шолома. І при цьому з ним, з рюкзаком тобто, навіть повністю навантаженим можна їздити на велосипеді.
  2. Гірдокостюм (вет-с’ют) Blueseventy Helix – дорогущий зараза Sad smile Все ще оцінюю…
  3. Аеродинамічний велошолом Lazer Tardis до якого я докупив окуляри (фіксуються в шоломі)
  4. Трі-велотуфлі Shimano Triathlon Cycling Shoe SH-TR31 – звик до них, вже як домашні тапочки мені
  5. Кросівки Newton Gravity – звикав до них довго, вже набігав непогано кілометрів, але це будуть перші змагання в них
  6. Окуляри для плавання Aqua Sphere Vista – щось середнє між маскою та окулярами, та запасні Aqua Sphere Kayenne.
  7. Тепла шапочка для плавання Blueseventy – потрібна на випадок холодної води\погоди.
  8. Затички у вуха для плавання – мені у них комфортніше і не треба потім половину велоетапу воду з вух витрусювати.
  9. Тоненькі резові рукавички – потрібні щоб коли одягаєш гідрокостюм не порізати його нігтями.
  10.   Трі-шорти DeSoto Carrera Tri Short – дуже прості і функціанальні, та простенький трі-топ від Nytro.
  11.   Шкарпетки Balega Hidden Comfort – тонесенькі і при цьому неймовірно м’які.
  12.   Компресійні гетри CEP – ноги в них не так болять і швидше відходять після змагань.
  13.   Рушник для транзитної зони – на нього стаю після плавання щоб витерти ноги, на ньому ж розложено в певному порядку мої речі, а у випадку дощу можна ним же накрити взуття.
  14.   Візор Nike Featherweight Visor – абсолютно необхідний щоб на біговому етапі піт не заливав очі.
  15.   Спортивна пов’язка Halo – одягну на велоетап бо в шоломі дуже жарко, а погода має бути тепла. Вентиляції ніякої, витерти пот під шоломом неможливо – свербить, лоскоче, тече в очі та носа Sad smile
  16.   Окуляри для бігового етапу Tifosy Vogel – хамелеони, в затінку світлішають, сидять зручно, одягнув і забув.
  17.   Пояс для бігового номеру – номер кріпиться у двох точках на ньому, сам пояс можна застебнути на ходу, хоча багато людей одягають його навіть на велоетап.
  18.   Вода потрібна щоб вмити обличчя і намочити окуляри перед плаванням. Взагалі то це можна робити і водою з озера\річки, але не хочеться інфекцію в око занести. Ну і плюс нею ж сольові таблетки перед стартом запиваю.
  19. Комп’ютери – в цей раз вперше випробую свій новий Garmin 910xt, а взагалі то використовую велокомп’ютер Garmin Edge 500, та біговий Garmin Forerunner 305.
  20.   Шльопанці потрібні щоб ходити в транзитці та на березі і не морозити ноги, а також щоб взути їх після фінішу. Краще за “калоші” Crocs ще нічого не придумали.
  21.   Креми, мазі – захист від сонця, Mission Athletecare Anti-friction Cream, Body Glide Stick.
  22.   Інші дрібниці – моточок липучок на випадок якщо щось треба закріпити на велосипеді, швейцарський ніж, пігулки, гелі та батончики, кріплення для радіочіпу на ногу (потрібне коли видане кріплення не надто якісне і ним можна поранитися), спеціальний фломастер для наведення номерів на тілі, …
  23.   Спортивний костюм – треба бути в теплі до самого старту.
  24.   Передстартовий список – дуже важлива річ, заспокоює нерви і дозволяє проконтролювати що нічого не забув. В моєму списку такі пункти як: шолом на рулі, шкарпетки в кросівках, пояс і візор під кросівками, комп’ютер включено і так далі. Не можу навіть сказати скільки разів він рятував мене від дурних помилок. Проблема лише в тому що в транзитці хочеш доповнити список, а після старту не пам’ятаєш які зміни хотів внести Smile

А так все це виглядає запаковане:

 

В рюкзаку все ще залишається багато місця щоб запхати пару пляшок води, інструменти для велосипеда, якусь їжу чи ще щось.

 

Проте у Олени є інший свій улюблений трі-рюкзак, бо цей їй здається занадто великим. Будемо сподіватися що вона теж колись напише подібний пост Smile

Categories: спорт Теґи:,

Нова іграшка: Cervelo R3 105


Ось вже місяць як у мене ця красота Smile Ні, не такий як на картинці – колеса простіші, компоненти дешевші. Але рама така сама і заради неї я і купував.

Вибирав довго, читав, порівнював, але нарешті зрозумів що я замало поки що знаю про велосипеди щоб вибрати щось чисто по рев’ю і треба йти та пробувати.

Проте з’ясувалося що навіть пробувати не так просто – це поки під тебе велосипед підгонять, педелі переставлять, цінники знімуть, а потім ще поки катаєшся хочеться і по прямій розігнатися, і повороти позакладати, і в горку подертися (заради чого я такий і брав). В результаті за одну годину нормально можна потестувати лише один байк.

Звузивши свій вибір до одного магазину що недалеко від нас почав тестувати. Взагалі то у мене в голові було 2 рами: Scott Addict (вже не випускається), або RC1 Pro та Felt F1. Рами одні з найлегших (700-800 грамів кожна), з геометрією для клаймбінга (під’омів у круті гірки) та довгих поїздок (досягається це незначним скороченням верхньох трубки як правило – 1-1.5 см).

Такі рами мають і недоліки – вони не настільки жорсткі при швидкісних спусках як хотілося б, вони не одразу реагують на набір швидкості і взагалі буде чесно сказати що вони менш надійні через свою легкість.

У вибраному магазині не було ні Scott ні Felt, проте вони працюють з BMC, Cervelo, Pinarello, Colnago та Focus.

Почав з Cervelo R5 оскільки R3 мого розміру тоді не було. Геометрія рами абсолютно ідентична R3, лише карбонові волокна у ній більші – рама в результаті жорсткіша по відчуттям, проте краще відгукується на прискорення. На байку стояв групсет (перекедушки, передні та задні зірочки, ручки перемикання) SRAM Red, і хоча я надаю переваруShimano (вони дешевші і більше поширені), проте мушу сказати що Red мене вразив і я серйозно буду думати про цю систему коли прийде час робити апгрейд.

Потім спробував Pinarello FPQuattro, хоча більше по класу R3 відповідав би Pinarello ROKH, але знову ж таки не було мого розміра Smile Ну та рами у них ідентичні.

Рами ці за моїми відчуттями практично близнюки, єдине що Pinarello краще відгукується на прискорення, але після довгої крутої гірки мені здалося що з Cervelo було таки легше.

На тій моделі стояв групсет SRAM Force і тут я однозначно скажу що Shimano Ultegra краще.

Хотілося ще спробувати Colnago CLX 3.0 (рама того ж класу), але в них не було моїх розмірів Sad smile

Через кілька днів у них же спробува Focus Izalco Pro, але це велосипед для швидкості, а не для клаймбінгу, і навіть я відчув це одразу. Варто лише трошки додати зусилля як він просто виривається з під тебе вперед. З іншого боку на ньому маєш дуже агресивну посадку яка спонукає весь час перти вперед як божевільний. Проте у круту гірку на ньому теж треба працювати серйозно. Цей німецький виробник став для мене приємним відкриттям і у майбутньому цей бренд буду завжди брати до уваги.

Ну от поміркувавши я таки взяв саму базову модель канадського бренду. Рама R5 хоча і ввається крутішою проте як я вже сказав має ідентичну геометрію та вагу, і при цьому жорсткіша. Pinarello здався мені трошки важчим, та і взагалі Cervelo вразив мене.

Купити вирішив на базовому майже групсеті (Shimano 105 стоїть якраз в середині їхньої лінійки моделей. Одна з причин – заощадити бюджет, але головна – з часом зробити апгрейд самостійно.

Мені хочеться поробити якусь “механічну” роботу самому щоб краще розуміти свій велосипед і зима буде для цього хорошим часом. Куплю собі Shimano Ultegra, а то може навіть Shimano Dura-Ace чи SRAM Red і буду вечорами підстраювати Smile

До того ж рама хороша і велосипед має сенс покращити хорошими колесами, може з часом навіть замінити деякі інші компоненти на більш круті та легші на кілька грамів. Коротше у найближчі років 5 у мене не повинно виникати бажання купити новіший велосипед в цьому класі.

А наостанок відео однієї з нашиї поїздок. На відео темно і дощить бо це Сіетл, і таке в Сіетлі літо. Ну і взагалі там нічого цікавого, але музика хороша і хоча б заради неї варто подивитися Smile

Cervelo1stRide from 0lexandr on Vimeo.

2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, ще кілька фото


В продовження поста 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon просто кілька фотографій з інету.

На плаванні вжарив з усієї сили і показав покищо найкращий для себе час.

 

Велосипед дався важко і боровся з собою весь час.

 

Бігти зовсім не хотілося і знову ж таки терпіти довелося більше ніж задоволення отримувати.

 

Хоча були моменти коли починався нормальний біг і працював з посмішкою, нажаль таких було менше ніж хотілося б – далая взнаки втома з попереднього старту (2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon) і те що не відновився після нього повністю.

 

А для Олени ми знайшли лише ось ці 2 світлини.

Тут вона вже втомлена (видно з того що сидить “високо” розправивши спину).

 

Добігає з останніх сил (час на табло для 70.3):

 

А тут вже і я через недовго фінішую:

 

Наступний старт в серії вирішили пропустити – далеко занадто, та і дистанція коротка там (олімпійська найдовша), наступний наш старт в середині липня.

Про бігові кросівки


Не скажу що я вже такий прям експерт в цьому питанні, але деякий досвід все ж є і кілька десятків пар бігових кросів свого часу перепробував. Та і до того ж цей текст буде корисним не для легкоатлетів, а для чайників та початківців. І ще раз зверну вашу увагу на те що це пост виключно про БІГОВІ кросівки.

Тип ступні (пронація)

Мабуть з дитинства усі пам’ятають про різні типи пронації стопи:

  

  • оверпронація – коли нога “внигається” всередину в районі стопи. Кросівки повинні не давати прогинатися їй занадто далеко (досягається вставкою в підошву). При бігові спочатку зовнішня сторона стопи торкається землі, а потім ступня “провалюється” в середину. Потрібні кросівки типу motion control або stability.
  • нейтральна пронація – ступня приземлюється на зовнішную сторону, але дуже швидко по тому торкається землі усією поверхнею. Найпоширеніший (і найбажаніший) тип пронації. Кросівки – neutral або stability.
  • супінація – ступня не торкається землі усією поверхнею і людина фактично біжить на зовнішній частині. Кросівки – neutral або underpronation.
    Важливе зауваження – всі ці типи мають значення лише для кросівок для щоденного бігу або тренувань. Для змагань кросівки як правило розраховані виключно на нейтральну пронацію, або навіть буде правильно сказати що “гоночні” кросівки не враховують пронацію взагалі.

Визначити тип пронації можна знявши біг на доріжці/тренажені (бажано босоніж), або скажімо по відбиткам на піску після бігу.

Далі мова піде переважно про кросівки для нейтральної пронації оскільки у мене саме така.

Темп та тип бігу

Кросовки також розрюзнюються по біговим задачам: чи то це тренування на дистанцію, чи інтервали на швидкість, чи змагання.

Для змагань як я вже зазначів використовують переважно кросівки спрощеної будови які відчуваються легко на нозі та надають лише мінімум захисту. В залежності від дистанції це можуть бути як зовсім невагомі “тапочки” так і доволі близькі до щоденних кросівки для марафону (особливо якщо мова йде про новачка/любителя).

Я не бігаю дистанції коротше пів-марафону (21 км) просто тому що у мене не вистачає швидкості на них. І для пів-марафону я знайшов на даний момент ідеальні кросівки – Adidas AdiZero Hagio.

Для марафону з усього що я пробував поки що мені найбільше подобаються Brooks Launch, але я все ще в процесі пошуку – хочеться чогось трошки легшого та з меншим підйомом (про підйом згодом).

 

Зверніть увагу що у кросівках для змагань підошва як правило має просто одношарову структуру, лише знизу наклеєно тоненький шар резини що протистоїть стиранню.

В кросівках же для тренувань як правило підошва надає більше захисту і складається з кількох шарів серед яких можуть бути: пластикові ребра та платини для пом’якшення ударів, гелеві подушки під п’яту (для того ж), ребра у матеріалі щоб фіксувати ступную, м’який язичок щоб зменшити тиск і таке інше.

До недавнього часу моїми найулюбленішими кросівками для щоденного бігу були Brooks Ghost 3, зараз же все частіше і частіше бігаю в Newton Gravity.

 

Крім власне висоти підошви (читай товщини резини) треба звертати увагу на різницю між п’ятою та ступнею. Якщо ви зовсім неправильно бігаєте (ступаєте на п’яту) то щоб не покалічити ноги треба починати з чогось де ця різниця 12 мм і більше. Згодом, покращуючи техніку (а це варто робити і з точки зору ефективності, і з точки зору уникання травм) можна перейти на 6-9 мм, а потім і на 0-4 мм.

Тип покриття

Більшість моєї бігової активності припадає на асфальт, але це звісно не єдина поверхня по якій можна бігати.

Для асфальту необхіден захист від ударів (особливо для щоденного бігу) та захист від стирання резини. Тому як правило кросівки для асфальту мають товстий шар м’якої пружньої резини зі вставками та тонкий шар захистної резини.

Для бігу по стадіону (це у випадку коли на ньому нормальна резина, а не скам’янілі від часу шматки резинового покриття) можна одягати найтонкіші та найлегші кросівки. Ну а спортсмени бігають як правило у шиповках. Причому шиповки розрізнюються для різних дистанцій та інших видів легкої атлетики (звертаємо увагу на підошву).

 

Крім того люди бігають по так званим трейлам, а це може бути: ліс, пустеля, сніг, гори та болота. Ясно що все це занадто різні поверхні щоб мати однакові кросівки для усього, але якісь загальні риси є і у них. Для трейолових кросівок характерна підошва з глибоким “тракрорним” малюнком, захистні шари для пальців та боків ступні, захистні пластини у підошві та якісь рішення для упобігання розв’язування поворосок.

Популярними і поширеними є моделі від Salomon, Patagonia, The North Face, La Sportiva, Marmot, Hoka One One.

Для захисту від води (якщо це має сенс для конкретної дистанції) такі кросівки можуть мати гортексову поверхню, або на випадок снігу чи льду можуть мати шипи, для холодної погоди чи захисту гомілок – високий підйом.

 

   

Не забувайте що кросівки мають свій ресурс (для щоденних це як правило 800-1500 км, для гоночних – 200-500 км) після якого починаються процеси руйнування в підошві. І навіть якщо кросівки виглядають як нові вони тим не менш вже не так пружинять та захищають і їх використання, особливо якщо у вас великий кілометраж, може призвести до накопичення мікротравм які перетворяться з місяцями (або роками) на травми. В цілому середній бігун (не говоримо про тих хто час від часу бігає, тобто для кого біг не є основним спортивним інтересом) за рік міняє 2-3 пари кросівок.

Тріатлон

Тріатлон висуває свої вимоги до бігового етапу: ноги можуть бути мокрими, ступні оніміти, та час перевзування має бути мінімальним.

Для економії часу багато тріатлетів їздить та бігає без шкарпеток, а тому є кросівки що не мають швів всередині та відокремленого язичка. Відомі виробники бігових кросівок для тріатлону: Zoot, Scott, Pearl Izumi, K-Swiss. Також як правило вони мають ряд наскрізних отворів у підошві для того щоб легше позбуватися рідини.

 

Я свого часу перепробував певну кількість моделей від Zoot, але всі довелося повернути в магазин – страшенно натирають у п’ятці. Олена ж довго бігала в подібних і їй подобалося, але нещодавно купили їй на розпродажу K-Swiss (модель не пам’ятаю) і вона краже що ці ще кращі.

З іншого боку багато тріатлетів, особливо коли мова йде про довгі дистанції типу 70.3 бігають у звичайних бігових кросівках в шкарпетках і я роблю зараз так само. Може коли буду робити якусь коротшу дистанцію то знову ризикну зекономити секунди на шкарпетках та заплитити за це скривавленими ногами, але поки про короткі дистанції не думаю.

Мінімалістичні та “нульові” кросівки

Мінімалістичними називають кросівки з мінімумом підтримки та захису для ноги в процесі бігу – ніякої компенсації ударів, ніякої структури. По суті це просто тряпочка приклеєна до резини підошви що обгортає ступную.

Не плутайте їх з нульовими кросівками у яких товщина підошви для п’ятки та носка однаково, хоча звісно більшість мінімалістичних кросівок є і нульовими. Хороший приклад мінімалістичних нульових кросівок – New Balance Minimus Barefoot 10. При різниці в 0 мм вони хоча і надають якийсь захись, проте є дуже вибагливими до техніки бігу і не прощають жодних дефектів – ноги відбиваються миттєво.

І знову ж таки не плутайте товщину підошви з висотою підйому. Так, наприклад, відомі кросівки Altra Instinct хоча і мають 0 мм різниці, проте також мають доволі товсту підошву.

 

Хоча буває і таке що мінімалістичні кросівки мають ненульову різницю. Так, наприклад, Altra Adomo мають в комплекті стельку що дозволяє перетворити їх з нульових на кросівки з 4 мм різниці.

 

Відомі Vibram Five Fingers з усіма їх різновидами є прикладом нульових, мінімалістичних та помітних… е-е-е-е… ну точно не кросівок. Хоча я бачив екстремалів які бігали в таких марафони і навіть робили тріатлони.

Біг босоніж

Ну от власне після мінімалістичних кросівок наступним етапом божевілля є біг босоніж. Не хочу це обговорювати, але як на мене це вже більше до філософії життя відноситься ніж до спорту. Моя думка – професіонали на цю дурню часу не мають, а пересічному фізкультурнику це мало що дасть.

Проте є один передетап – біг в сандалях. Це спеціальні бігові сандалі які є традиційними для нерозвинених племен що нічого кращого людству не дали. Вони аби виготовлені з якоїсь кори (або стінки горіха) з протягнутими крізь них шнурками. Ну а зараз винахідливі дикуни за шалені гроші вирізають для білих панів зі старних покришок резові сандалі (таке сміття легко може коштувати $80 і більше).

 

Корисні ресурси

Перший ресурс який обов’язково треба знати це http://runningwarehouse.com/. Найкорисніша фіча в їх арсеналі це можливіть порівняти кросівки в яких ви зацікавлені з тими які у вас вже є і які ви добре знаєте. Щось типу такого:

image

Ну і крім того на цьому сайті можна отримати технічні деталі про кросівки: вага, товщина підошви, підйом.

Пара блогів в яких публікують огляди бігових кросівок (і не лише): http://www.runblogger.com/ та http://www.runningshoesguru.com/.

Сайт з масою інформації про те як покращити свої бігові результати – http://www.runnersworld.com/, та огляди кросівок від них – http://www.runnersworld.com/running-shoes-gear/running-shoes.

Персональні особливості

Це виключно про мене.

Отже у мене дуже сильно ступня вигнута дугою. Через це в тому числі при зрості в 182 см розмір взуття у мене в районі 42. При цьому для веловзуття де ступня розплющується мій розмір вже 43.5. Такий високий підйом стає проблемою коли я намагаюся натягнути кросівки зшиті з одного шматка матеріалу (наприклад Asics Speedstar) – нога тупо не пролазить в кросівок. Ну а про тріатлонські кросівки без язичка типу Zoot Ultra Speed взагалі годі казати.

Друга проблема – нігті. На великих пальцях (на них особливо помітно) нігти у мене тирчасть трошки вгору і це приводить до того що 1) вони прорізають кросівки, та 2) вони болять і злазять після довгих дистанцій. Через це я не бігаю ні в K-Swiss, ні в Puma, ні в Asics, ні в Saucony, ні в Nike – не знайшов у них моделей в яких мені було б зручно. А от в багатьох бігових моделях Brooks чи Newton більше місця для пальців і про цю проблему я в них забуваю.

Питання які мені часто задають

  • Чи не шкідливо ходити в бігових кросівках постійно? Ні, при умові що в них зручно, просторо, нічого не натирає і ступня не втомлюється в них ходити не шкідливо.
  • Який найкращий бренд – Asics/Adidas/New Balance/Saucony/Newton/Scott/Karhu/Puma/…? Ну що ж, якщо у вас виникло таке питання то ви неуважно читали вищенаписане. Щоб на нього відповісти треба знати яка у вас ступня, скільки і по чому будете бігати, як (з якою ціллю) будете бігати, яких результатів хочете досягти і таке інше.
  • Чи можна в бігових кросовках ходити у качалку чи грати у футбол? Все залежить від типу активності. Бігові кросівки в першу чергу розраховано на удари ступнею об землю та практично ніколи не мають захисту від рухів у бік чи ішних ударів та викривлень стопи. Не лише футбол/баскетбол, але і теніс може вбити ваші кросівки. І чим легші вони тим швидше вони будуть убиті нетиповою активністю. Якщо ж таки хочете мати одну пару на все про все то зверніть увагу на трейлові кросівки.

2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon


Продовжуємо серію канадських тріатлонів Subaru. Перший старт – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon та ще кілька фото до нього – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото.

imageЦього разу старт був трошки ближче до цивілізації, але приблизно в тій же місцині (острів Ванкувер, місто Вікторія).

Дорога та ж сама – 2 пароми, правда цього разу ми ледь не сіли не на той паром, але в останню мить схаменулися і ледь встигли на свій паром Smile

Знову цього разу робили 70.3 (Half Iron Man) – я, та олімпійську дистанцію Олена.

Вдалося поселитися буквально за 5 хвилин машиною від точки старту.

Погода цього разу була не просто тепла, але навіть сонце припікало.

Отже в суботу забрали стартові пакети (номер біговий, на байк і на каску, шапочку для плавання). Що добре в цих тріатлонах до усього іншого ще й видають не футболки, а доволі непогані кофти від K-Swiss. Минулого разу мені навіть видали вітровку.

Ще хочу відзначити що дуже багато людей виступає в національних кольорах Канади (червоно біла форма з прізвищем людини та кленовим листом), мінімум третина таких була. Минулого разу теж звернув на це увагу, але забув написати. В США я такого не бачив, тут взагалі форму іменну лише у поодиноких випадках можна побачити.

 

По рівню учасників цей тріатлон був явно сильнішим, та і людей було більше мінімум вдвічі. Велосипеди у транзитці вражали уяву і викликали бажання витратити кілька тисяч негайно на щось подібне Smile

Отже старт в 6:45, вода не холодна, стартова лінія широко розтягнулася. Мені навіть за все плавання жодного разу не прилетіло ні рукою ні ногою. В цей раз я приблизно третину дистанції спромігся драфтити (пливсти у бульбашках учасника попереду) і тому зробив плавання за дуже хороший для себе час – 31:00. Взагалі плавання було “туди і назад”, доволі нудне. Але сонце, чисте небо, прозора вода і відсутність колотнечі покращили враження.

Нове цього разу було те що я одяг компресійні гольфи під вет-с’ют. Виявилося що непогано все працює – на плаванні не відчував гольфи, а у транзитці не витрачав на них час.

 

Далі бігом у транзитку, спокійно і без суєти зняв костюм, увімкнув комп’ютер, натяг шкарпетки, велотуфлі, надів каску і побіг на велоетап. Усього перша транзитка – 2:24.

А ось велоетап пройшов дуже важко. Буквально 20 км і вже педалюю з явним зусиллям. Наче і гірок якихось особливих не було, але… І це при тому що інші люди я чув казали як добре їм пройшов велоетап. Скоріше за все думаю далося взнаки те що я не відновився повністю від попереднього старту… Хоча наче пройшло 3 тижні. Ну знаю. Ось тут дані з комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/329544615, 2 кола. Велоетап був коротший ніж стандартний (90 км) – усього 86 кілометрів. Результат – 2:40:19.

 

Всю дорогу намагався триматися за кимось, але попадалися лише такі демони що після 5-6 км вони просто їхали від мене як від стоячого. Особливо вражали деякі жінки. Причому я то крутив як виходило, а були явно досвідчені у велоспорті люди які на кількох останніх кілометрах вмикали швидкість і улітали вперед.

Коротше це ще один раз показує що біг, як багато його не тренуй, у вело не конвертується. Треба, треба кататися більше Sad smile

Останні кілометри 3 доїхав вже з останніх сил. все ж таки це все ще довга для мене дистанція занадто – не вистачає ні сил ні досвіду щоб їх розподілити.

Далі бігом в транзитку, знову неспішно повісив вел, увімкнув годинник, знів каску, перевзувся… А годинник зараза така досі ловить сигнал Sad smile Точно як минулого разу. Далі я побіг, а оскільки дорога була лісом то через високі дерева сигнал почав ловитися лише на сьомому кілометрі. Ну коротше нарешті не пожлобився і замовив собі сьогодні Forerunner 910xt, сподіваюся наступного разу вже з ним відгук буде.

Біглося спочатку непогано, але я спеціально не летів. На третьому кілометрі догнав Олену (її плавання стартувало через 45 хвилин після мого). От десь на тому ж кілометрі нарешті ноги почали відчувати що біжу, а не переставляю занімілі цурупалки. Десь до 5 кілометра терпів, потім вдалося трошки додати, і десь до 11 кілометра тримав відносно високий темп. А потім почалося “шось мені все хуже і хуже”. На 14 км взагалі зупинився і пройшов метрів 500. Потім побіг далі і зміг витримати темп вже до фінішу.

UPD 2013/06/19: Забув написати результат бігу – 1:36:51, загальний результат – 4:52:00, 7-й у своїй віковій групі (для порівняння на попередньому старті я був 3-м з результатом гіршим на 4 хвилини).

 

І знову ж таки в цей раз спробував більш-менш регулярно їсти (гелі) та пити. В результаті хоча на початку бігу і почало боліти в боку, проте вчасне ковтання гелів допомогло і це не стало проблемою. Данні з бігового комп’ютера – http://connect.garmin.com/activity/329540816.

 

Мій результат – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=104893.

Результат Олени – http://www.sportstats.ca/displayResults.xhtml?racecode=104891.

 

Згодом як завжди більше фото коли інші повикладають їх Smile

Маріхуана та ультра-довгі дистанції


Це вільний переказ статті про користь маріхуани на ультра-довгих (50 км і більше) трейлових бігових дистанціях від дуже хорошого журналу Trail Runner.

Спочатку від себе. Заборона та боротьба з маріхуаною завжди здавалися мені однією з найбільш ідіотських речей в світі. При тому що бухло вільно продається в магазині заборона маріхуани має приблизно такий же сенс як заборона кухонних ножів при легалізованій продажі автоматів і кулеметів. Не хочу навіть згадувати весь той кримінал що побудовано навколо неї під кришою міліції\поліції (на рівному місці ж!) та відсутність будь-якого контролю якості та захисту прав споживача. І для особливо обдарованих – це не агітація чи виступ за легалізацію, це лише переказ статті з журналу з деякими доповненнями від себе.

До речі в світі на сьогодняшній момент не зареєстровано жодного смертельного випадку в результаті вживання маріхуани. Це при тому що це найпоширеніший наркотик в США. Статистика за майже 50 років не показує що ті хто регулярно її вживають живуть меньше, проте є підозри що сам процес куріння може сприяти раку легенів. Треба зазначити що проводити дослідження з приводу маріхуани завжди дуже важко і в тих же США є потужне лобі яке перешкоджає будь-яким дослідженням з цього приводу взагалі (тобто їм навіть не цікаво яка ціль – маріхуану досліджувати на їх думку не можна взагалі). Тим не менш схоже що при курінні людина ловить у легені набагато більше канцерогенів ніж від того ж тютюну. І взагалі всі ті нечисленні дослідження що є часто протирічать одне одному, чого варті хоча б тести пам’яті (деградує чи ні, відновлюється чи ні) -  у різних груп в прямому сенсі протилежні результати для одних і тих же досліджень.

Далеко не в кожному спорті має сенс використовувати маріхуану, але все ж таки для деяких видів (наприклад дзюдо) маріхуана є забороненою речовиною і за її вживання (по результатам тестів крові) можна зловити дискваліфікацію і заборону виступати певний час. Звісно ж ніхто не вживає її безпосередньо перед змаганнями, але здається ультра-довгий біг може стати таким спортом де її вживають безпосередньо в процесі.

На сьогодні в США маріхуана повністю легалізована в штатах Вашингтон та Колорадо, і ще у 19 штатах можна вживати її в медичних цілях. Вважається що вона ефективніша та безпечніша як знеболююче та заспокійливе після хіміотерапії та проти нудоти, допомогає хворим на СНІД, глаукому, склерози та різні артрити.

Те що спричиняє ефект називається тетрагідроканабінол, або THC, і наскільки я розумію принцип його дії досі багато в чому лишається загадковим (дію на мозок алкоголю, тютюну та важких наркотиків вивчено набагато краще). Найпошириніший спосіб вживання це куріння сушених подріблених рослин (зустрічалися мені унікуми яки і листя і стовбури навіть курили), але більш православні способи це споживати її з їжою, заварювати або вдихати випаровування. Проте вживання маріхуанти іншим ніж куріння способом призводить до втрати бронходіляційного ефекту (про нього далі). Тобто курити її не дуже добре для здоров’я, але якщо їсти, пити чи колоти то ефект набагато слабший.

Так в чому ж сенс її вживати на бігових дистанціях? Річ в тім що довгі дистанції, а особливо трейли (доріжки по лісу, пустелі, горах та снігу) проходять у відносно невисокому темпі, але тривають дуже довго. Після кількох годин від постійно підвищеної температури шлунок починає відмовлятися приймати будь-що. Не лише енергетичні гелі чи батончика, але іноді і воду люди в себе залити не можуть – все одразу викидається назад. А це в свою чергу призводить до того що калорії витрачаються і не відновлюються. І от настає такий момент що воля є, а рухатися вже нема пального. Коротше це одна з найбільших проблем у ультра-ранерів. Так от тут маріхуана допомагає перебороти нудоту (іноді навіть викликати апетит) і продовжувати нормально приймати їжу. Ще раз повторю що мова йде про відносно повільний, але дуже довгий біг  (8 годин і більше, іноді кілька днів навіть).

Друга проблема – біль. Як би повільно ти не біг, як би не відпочивав, але година за годиною втома та дрібні пошкодження накопичуються і колись настає такий момент що болить усе і постійно, а бігти ще довго і довго. Тут маріхуана діє як знеболювальне. На відміну від традиційних пігулок (найпопулярніші – ібупрофен) маріхуана не блокує боротьбу організму із запаленнями у м’язах і не має накопичувального ефекту.

Так само як і кофеїн маріхуана на деякий час прискорює серцебиття що дозволяє легше долати складні ділянки та прискоритися. До того ж вона діє як анти-астматичні інгалятори (заборонені в легкій атлетиці як вид допінгу до речі), тобто як і бронходілятори розширює притік кисню в легені що покращує доставку пального у м’язи.

І не в останню чергу вона збільшує концентрацію що дуже може допомогти коли ти вже не розумієш хто ти, де ти, що ти робиш, чому біжиш і чому тобі так важко і погано. До речі в “класичному” спорті маріхуану вживають переважно для покращення сну та боротьби з передстартовим страхом і хвилюванням (від чого деякі навіть їсти нормально не можуть за кілька днів перед серйозним стартом).

Трейловий та ультра-біг на сьогодні не приносить грошей переможцям, а тому і тести на допінг там практично ніколи не проводяться. На даний момент лише на двох стартах (Ultra-Trail du Mont-Blank та чемпіонаті світу з ультра-бігу) на регулярній основі проводять допінг контроль і вживання маріхуани переможцями виявлено поки що не було.

Для видів спорту де важлива швидкіть, координація, реакція та мікромоторика маріхуана не підходить бо погіршує усі ці характеристики. Ультра- ж та трейлові бігуну часто зауважують що на особливо складних стартах вона їм допомагає. Проте на кожному старті ніхто її не курить.

Ну і про дози. Думаю зрозуміло що мова йде про вживання крихітних, майже гомеопатичних доз як правило під час відпочинку чи прийому їжі. Це одна затяжка раз в кілька годин, приблизно як чайна ложка пива два рази в день. Але ця неоднозначна тема ще чекає на свого дослідника.

2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото


В доповнення до 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon ще кілька фото майже без коментарів. Знайдено в різних альбомах в інтернетах.

 

Дуже красивий дерев’яний міст висотою більший за 9-поверхівку. Внизу річка з островом та ліс.

 

Новий вет-с’ют – сидить добре, але окуляри протікали Sad smile Також зверність увагу на неправильно надітий чип на нозі (закрито темною смужкою) – правильно було б одягнути його під костюм.

 

Олена готується до старту. Оці косички вона проносила пару днів, а потім як розплутала та вийшла зачіска “скажена кульбабка”. До вечора волосся ледь вляглося.

 

Перший раз у аеро-шоломі – сподобалося. Хоча тепло в ньому, проте в цей раз навіть добре було через холод і дощ.

 

Олена в цей раз зовсім повільно щось зробила свою дистанцію (на годиннику не її час, то для 70.3). Проте її вибачає те що вона 2 тижні хворіла перед тим, отримала массу задоволення і взагалі може долати такі дистанції навіть не роблячі зупинок Smile

 

А тут вже я. Коли побачив час то дуже зрадів – біг зовсім розслаблено, очикував що десь 5:05-5:10 буде. Проте велоетап був коротший на 2 км, може це і допомогло вибігти з 5 годин.

 

Начебто все.

2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon


image

Якийсь час тому (на початку року майже) ми купили собі “квитки” на участь в серії тріатлонів в Канаді під загальною назвою Subaru Triathlon. Такий сезонний квиток є доволі вигідним тому що його ціна виправдовує себе вже якщо взяти участь в 2 стартах, а їх у серії 5. Просто для інформації: один старт в серії коштує $200 для Half Iron Man дистанції.

Сам старт проходив на живописному озері Шоніган що на північ від неймовірно красивого канадського міста Вікторія (ось тут можна теж трохи світлин міста побачити).

Дорога почалася о 9 ранку: спочатку на один паром (Едмондс-Кінгстог), потім ще півтори години машиною до Порт Анджелеса і паром на Вікторію. Ціна першого парому в районі $20 за двох, за другий вже більше $80 треба викласти.

Старт був у 40 хвилинах машиною від нашого готелю. Отже в суботу поїхали отримали стартові пакети (номер на велосипед, шолом, біговий номер та шапочку для плавання, вітровку/кофту). Тут же сказали що паркуватися біля старту не можна буде і треба буде їхати сюди ж і сідати в автобус. Виявилося потім що частина народу спокійно на це забила і паркувалися прямо біля старту Sad smile

 

Ну а ми встали в 5 ранку, одяглися і поїхали на парковку в сусідньому до старту містечку. Велосипеди вже були там – залишити їх треба було на ніч в транзитній зоні.

Приїхали, йде дощ. Мій старт в 8 ранку, вже стартонули діти на супер-спринті. Поки розклав речі, натягнув костюм вже і час йти у воду. У воді несподівано холодно (хто б міг подумати – дощ, сонця нема, густий ліс навколо і глибоке озеро). Людей на 70.3 дистанцію небагато, проте на старті став з самого краю щоб поменьше штовхатися. І все одно пару разів рукою в писок зловив.

Помилка №1: забув помазати шию маззю від натирання і в результаті червоний опік який пече вже третій день.

Стартонули, як завжди якісь неадеквати горнуть в усі боки, аби не прямо до наступного буйка (а вони мабуть те саме про мене думають). Дуже швидко почав, на третині першого кола зрозумів що до кінця так не потягну, трохи скинув і почав шукати за ким пристроїтися. Знову як назло усі за ким намагався пливсти виверталися як вужі і кожні кілька гребків кидалися то вліво то вправо.

 

Нарешті знайшов за ким пливсти (а в бульбашках легше це робити) і трошки підняв темп який і протримав до фінішу. Час 31:29, 21й результат включно з тими хто робив естафету (це коли кожен вид робить окрема людина). Непогано.

Взагалі план був уважно прислухатися до себе, не валити з усієї дурі і подивитися наскільки я готовий. Основні зусилля докладав на велоетапі.

Помилка №2: побоявся що чіп не влізе під новий гідрокостюм і одягнув його на ногу нижче.

Отже в транзитній зоні увімкнув велокомп’ютер, зняв чіп, зтягнув костюм, неспішно одягнув гетри, шкарпетки, велотуфлі, шолом, узяв велосипед і побіг далі. Вже за кілька метрів до зони де треба сідати на велосипед згадав про чіп, кинув велосипед і побіг назад. Шукав-шукав, нарешті помітив що чіп липучкою причепився що гідрокостюма. Побіг назад.

 

Сам велоетап був у вигляді 4 кіл навколо озера. Перше коло було страшнувато летіти на спусках, тим більше що траса незнайома, але далі пішло якось легше. Вже на другому колі на трасі з’явилися учасники що долали олімпійську дистанцію, а потім і спрінтери.

Прикольно було порівнювати долання гірок: перше коло вилітаю на них навіть не встаючі з аеробарів, друге коло вже сідаю прямо щоб виїхати, третє коло – встаю на ноги, четверте коло – пнуся з останніх сил.

На останньому колі обігнав Олену яка їхала з посмішкою до вух. Ну і взагалі вона у нас стартує аби фінішувати, свій час навіть приблизно не знала і не цікавилася.

Було холодно, хмарно, йшов дощ. Пальці ніг замезли так що я їх взагалі не відчував, а коли пробував ними ворушити то вони починали пекти страшенно. Як не дивно ні руки ні голова не мезли.

 

Помилка №3: для прохолодної погоди треба одягати буті (захисне покриття) на велотуфлі.

Мій комп’ютер показав 86.6 км замість положених 90, організатори кажуть що було 88 км. Дані з мого велокомпю’тера – http://connect.garmin.com/activity/319075285.

У підсумку 26й результат – 2:36:50.

Забіг в транзитну зону, знову щось зробив не так – підбіг якийсь дядько і почав розказувати щось, потім сказав що треба застебнути шолом, зняти-повісити велосипед і зняти шолом. Так і зробив, перевзувся, схопив візор, біговий номер, гель і побіг.

На бігові вирішив взагалі не напружуватися і бігти як буде. Знову мій біговий годинник мене підвів – не встиг зловити супутники до початку бігу, а коли рухаєшся то цей процес у нього затягується на невизначений час. Цього разу зміг його увікнути лише на п’ятому кілометрі. Ще одна причина чому вирішив не рвати сильно.

Бігли весь час по гравію, після тренувань виключно на асфальті незвично, ноги в’язнуть. Траса проста: 8 км в одну сторону, розвертаємося і 10,5 км назад, потім ще раз розвертаємося і на фініш.

Майже кожен кілометр була точка харчування з водою, енергетичними напоями, гелями (а на велоетапі така точка була одна на коло на вершині найкрутішого підйому).

Так спокійно і біг потихеньку обходячи кількох людей (на той час на трасі вже лише півайронмени самі залишилися майже), останні пару кілометрів було важкувато, але таке цілком логічно очикувати Smile

І ось вже фініш і тут я бачу що вибігаю з 5 годин! Несподівано і приємно. Весь біг (21 км) вийшов 1:41:30, знову 26й результат. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/318917013.

Номер Олени:

А дощ все йде і йде… Прислухався до себе: важко, втомився, але ходити можу, не так як мій перший раз на цій дистанції де я ледь на ноги ставав після фінішу. Правда цього разу результат трошки гірший – 4:56:36, але ще буде час його покращити.

У загальному заліку я 21-й, несподівано 3-й у своїй віковій групі. Але ми навіть нагородження пропустили, тому медальку я свою не отримав.

Протоколи:

Висновок – форма наче якась є, треба працювати над вело і швидкістю взагалі.

Ну а після фінішу ми намагалися залізти з велосипедами у автобус який возив людей на парковку, а велосипеди туди не пускали. Отже я поїхав на велосипеді, розібрав його, вклав у машину, поїхав назад за Оленою, її вже там нема – пустили у автобус, обійшов увесь парк, поїхав назад, знайшов Олену, розібрав її велосипед, поїхалі у Вікоторію (40 хвилин), заїхали в чергу на паром, пішли проситися в готель помитися, помилися (вже 6 вечора, перший раз за день сухі), сіли на паром, через 1.5 години в США, через ще 1.5 години дорони ще однин паром, через 30 хвилин вже на материку, ще 30 хвилин дороги і ми вдома…

А як поспіють ще фотографії то обов’язково напишу, у нас не було як одне одного особливо фотографувати, то чесно кажучи ні сил ні бажання вже не було.

На відео я в першому ряду з самого правого краю:

Всі фото – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%215318

Ранкове плавання у місцевому озері


Одразу попереджаю що цей пост ні про що, просто писати про вчорашній тріатлон не хочеться (сил нема згадувати Smile), а написати хоч щось наче треба.

 

Навколо у нас тут доволі велика кількість малесеньких озер, часто скоріше калюж. Обладнані парки і навіть пляжі. Хоча звісно більша частина берегів забудована дорогим житлом (а от я особисто ще б подумав чи жити в будинку де балкон нависає прямо над водою – холодно ж і тумани постійно). Ну і от якось купив я собі новий вет-с’ют (Blueseventy Helix) і треба було випробувати його на відкритій воді.

Ось це озеро від нашої квартири десь в 20 км (назад я поїхав на трі-байку випробуючи свій новий аеро-шолом), а саме плавання сталося на початку місяця (травня).

Ну що сказати? Холодно, дуже холодно. Метрів може 500-600 проплив і вирішив що досить. Ступні і долоні від холоду відразу відібрало. Злякався що на моєму першому тріатлоні буде так же холодно, тому поїхали у наш улюблений трі-магазин в Сіетлі і купили утеплені шапочки для плавання і Олені шкарпетки для плавання.

Плавати у нас можна або лише “до буйків”, або у супроводі кайку (і ще треба на собі яскраво-помаранчовий буй тягнути). А інакше може припливсти поліцай і оштрафувати пряму у воді. І я не жартую, траплялися такі випадки. А було і таке що розлючені бобри нападали у воді на плавців (є групи фанатів плавання на відкритій воді) і шматали костюми їм на лахміття.

Що ж стосується відео то я сам знаю що у мене невисокий каденс (частота махання руками), але мені справді комфортніше плавати довшими гребками. Ну звісно в міру моєї техніки. А от те що голову постійно підіймаю так мені це не раз казали, але лише на відео побачив наскільки високо її підіймаю. Треба підкоригувати буде себе.

 

Що ж стосується самого вет-с’юту то враження у мене неоднозначні. Тонюсенькі рукава і плечі які аж страшно натягати, з іншого боку на змаганнях після пари сотні метрів я вже навіть не відчував що у костюмі пливу. У попередньому Xterra Vortex який хоч і не ускладнював рухів все ж таки не можна було забути що він на тобі. Знову ж таки знімати новий костюм трохи складніше у руках, дуже вже він в обтяжку. Я навіть думаю якщо хтось мого зросту регулярно ходить в зал ту руки можуть і не влізти в рукава.

Застібається новий костюм згори вниз, тож якщо навіть у воді хтось смикне за “хвіст” зіпера то нічого не станеться. Коротше ще треба плавати. Складно сказати чи спавді Helix вартий тих додаткових $450 у порівнянні з Vortex.

Ну і мій фотограф:

Наша трі-спальня…


Вірніше наша друга спальня яка використовується як місце проживання велосипедів та речей (переважно спортивних) що ми їх не надто часто використовуємо. Місце перманентного срачу.

 

Та що ви бачите на фото то далееееко не все спортивне що у нас є. Ще є кладовка забита кросівками і спортивним одягом наполовину (те що використовуємо час від часу), та шафа в коридорі де густо “щоденних” спортивних речей – одягу та взуття. А ще коллекція кремів та походних дрібничок у ванній, та різних енергетичних батончиків, гелей та напоїв на кухні.

Напіврозібрані велосипеди готові завтра вранці застрибнути в машину і мандрувати в Канаду. Рушники оберігають велосипеди від пошкоджень і оточуючі предмети від масних цепок.

До чого це я все? Та просто у нас через 2 дні перший тріатлон цього року. Я буду робити Half Iron Man, Олена – олімпійську дистанцію. Отже вважаємо що прочитавши цей пост ви побажали нам обом удачі. Дякую вам за це Smile

2011-Chelan Man Triathlon


Це перенесений (і трошки переписаний) запис з мого старого блоґа.

Початок – 2010–Chelan Man півмарафон 1:37:44

Отже після змішаних вражень 2010 року (місцина та подія сподобалися, результат не надто) ми вирішили спробувати там же зробити тріатлон.

Отже цього разу я робив олімпійський триатлон. Це був другий раз коли я робив цю дистанцію, і результат щось сильно гірше. Загальний час 2:28:46, по етапах (плавання-транзитна зона 1-велосипед-транзитна зона 2-біг): 27:04-3:27-1:13:24-1:36-43:15.

Протокол змагань – http://www.buduracing.com/raceresults/20110716_607.pdf

Перша хвиля Half Iron Man:

Ось в таку красоту ми пливли:

Людина-амфібія вперше побачила дерева і інших людей:

Моя хвиля готується до старту:

А ось там і я десь пливу (в ближчий групі). Дальня група то хвиля що стартувала перед нами. Взагалі то було доволі людяно, не було часу щоб я плив взагалі сам. Весь час когось обпливаєш, уникаєш чиїхось рук-ніг і взагалі веселишся.

Ото я там рукою махаю з води. Взагалі вздовж берега пливсти напряжно – гребеш як дурний, а весь час наче на одному місці.

Ще одна штовханини на фініші – трошки повільніші пловці з попередньої хвилі та зовсім повільні з попередньо-попередньої. І всі несуться на запах крові фінішу.

Шось в цей раз якось невдало і довго випутувався з гідрокастюму, з’їв гель, натягнув взуття-шолом-рукавиці-окуляри і попер далі…

Якісь 38 км і я знову біжу в транзитну зону. Велосипедний етап доволі непростий, із противними затяжними гірками. А народ тут в плані велосипеда дуже сильний. У мене взагалі таке враження що в триатлоні тут виступають переважно велосипедисти. Постійно хтось обганяє, аж настрій псується…

Ну все, побігли…

І от на бігу я наздоганяю багатьох з тих хто мене обійшов на велоетапі.

А тут вже і фініш:

Втомився, але настрій супер! Все ж таки триатлон це дуже, неймовірно прикольно і класно. Наче і упираєся весь час, а враження таке що розважаєшся. Та і ніяк не відчуваєш що більше двох годин сплило.

І мій фотограф:

 

Наступного дня Олена приймала участь у “пробному” триатлоні. Це той же самий спрінт, але плавання на вдвічі коротшу дистанцію – 400 м замість 800.

Тут вона якби говорить нам “я їх всіх порву”:

Час заряджатися енергією. Це той самий енергетичний гель про який мене питали – висока концентрація калорій у формі в’язкого гелю. Можна їсти навіть під час бігу.

Оленина хвиля ломонулася вперед:

Знову красиві красоти.

Треба сказати що Олена показала перший результат на дистанції в своїй віковій групі. А це ж я свого часу вчив її плавати, отакий я молодець!

Ну проплила то непогано, а на велосипеді, і особливо бігу її таки наздогнали і перегнали. Якщо у мене найслабший вид це велосипед, то в ОЛени це біг однозначно.

Побігла переодягатися на велоетап:

Ковть-ковть напій, туфлі, рукавички, каску, окуляри, хватаємо велосипед і бігти:

В ногах ще повно сили:

Побачимося через 20 кілометрів!

Ось вже і фініш велоетапу видно.

Ай-я-яй, лапки підгибаються!

Здається тут вона думає “ а може ну його нафіг той біг?” (:

Ну понеслась, останнє зусилля. А там по дорозі вже і бігунів що біжать і від фініша і до фініша, і велосипедисти ще їздять, і машин ціла черга…

Вибігаємо на асфальт. ОМГ, там же в гірку!

Насправді вона посміхається з того що я поруч весь час бігав і намагався сфотографувати. А враховуючи що на мені був рюкзак, фотік, телефони, гаманці і різні батончики в кишенях це виглядало мабуть доволі кумедно.

Ну все, вже далеко.

А ось вже і назад через якийсь час:

Фініш! Медалька, водички, водички, водички, їсти!!!

Якось так:

І ось так:

Альбоми з фотографіями:

2013-04-14–Whidbey Island marathon–3:08:33


 

imageМарафон на острові Відбі входить якщо не в десятку то точно в двадцятку найкрасивіших марафонів в США. Довгий міст над глибоченним урвищем в якому далеко внизу розливається океранський залив, а береза вкриті велечезним лісом. А також галявини, ліс, берег океану, сільські та міські краєвиди…

На острів можна дістатися або паромом (ходять кожні 30 хвилин), обо дати крюк на північ і проїхати по мосту. Уся дорога разом з паромом займає менше 2 годин.

На острові на диво холодна погода, наче на пару місяців потрапляєш. Холодний дощ, вітер…

Ми поселилися в так званому B&B (Bad and breakfast – ліжко і сніданок), тобто фактично в кімнаті що її здає власник будинку. У нашому випадку це була прибудова – свій вхід, своя ванна/туалет. Та і до того ж власниця сказала що назавтра (в день пробігу) її цілий день дома не буде, а тому ми могли спокійно повернутися, помитися після марафону та трохи поспати. В готелях як правило треба “виписуватися” до 11 ранку і нам доводиться домовлятися щоб по дорозі назад пустили помитися.

Ось такі машини можна побачити на паромі на острів:

 

Сам пробіг доволі невеликий, навіть крихітний – на марафоні трошки більше 200 людей, на пів-марафоні який бігла Олена щось в районі 800 учасників.

Не дуже зручно було те що старт і фініш марафону в різних місцях. Зі старту/фінішу пів-марафону учасників на старт марафону возили шкільні автобуси. Отже прокинулися а 5:45, зібралися і поїхали на страрт. Сіли в автобус (а Олена в машину спати), приїхали, відстояв чергу в туалет, а там вже і бігти пора Smile

 

Мене попередили що буде доволі прохолодно, тому я біг у футболці з довгим рукавом зверху звичайної футболки і рукавів, а також у рукавичках і шапці-шарфіку (класна штука до речі).

Футболку потім викинув десь мили на 4-й, рукавички (одноразові робочі) десь милі на 18-й.

План був пробігти за 3:10 (пройти кваліфікацію на Бостонський марафон), а тому бігти треба було приблизно по 7:10 милю.

Зі старту вперед одірвалася групка з 15 людей в хвості якої я і тримався. В середньму самопочуття було нормальне, навіть холод не сильно аважав. Зі старту починалися доволі затяжні, хоча і не дуже круті гірки. Десь на 6-й милі уся група розтягнулася так що я лише усю дорогу бачив попереду самотніх бігунів за якими і гнався.

Власне перші 10 км пройшли добре, пробував слідуючи порадам пити хоча б ковток електролітів на кожній станції. Але зробив помилку схопивши на 6-й милі гель який мені тоді не був і потрібен. От після нього мене реально стало мутити і лише десь на милі 18-й я знову зміг пити.

 

До речі як ви вже мабуть здогадалися фотографій самого пробігу нема бо не було кому фотографувати. Як знайду щось в мережі (на трасі були фотографи) то напишу ще один пост.

Ну от так потихеньку то з гірки то в гірку я наздоганяв людей одного за одним (десь по одній людині на кожну милю Smile) і нарешті почав відчувати втому. Це була десь миля 15-а. А тут якраз підвернулася крута гірка. Пихтячі видерся на неї обігнавши аж двох і тут пішов холодний противний дощ, бр-р-р…

 

По переду ще один бігун вдаличині, починаю тягнутися за ним, але він зупиняється біля пункту харчування і залишається там, обходю його. Далеко-далеко попереду лише одна жінка (тоді я чомусь думав що вона перша, але насправді вона була другою з жінок). Біжу за нею, наче наближаюся але реально починаю відчувати втому.

Ось вже  20-та миля, раптом помічаю що наздоганяю когось. Видно цілився вибігти з 3 годин, але щось пішло не так і дядько тягнув якір. Обходю його і вже бачу попереду в сотні метрів усього ту жінку.

Миля 21, наздоганяємо найповільніших з тих хто йде пів-марафон пішки. З цього моменту доводиться проскакувати між ними і сподіватися що ніхто несподівано не стрибне вбік чи не почне махати руками. Кричати сил нема, та і до того ж вони всі в шапках і капюшонах і балакають одне з одним, або в навушниках.

 

Ось вже миля 22, жінка переді мною за кілька мертів, але я вже нічого зробити не можу. Почався той стан що називається “вдарився об стіну” – виснаження. Намагаюся не відстати.

Ось попереду ще одна крута гірка. Видераюся на неї, позначка 23 милі, трошки обходю суперницю. Тут вона мені каже “дякую за компанію” і біжить вперед. Спочатку від виснаження відстаю дуже сильно, але вона видно теж на межі то ж вдаєть скоротити розрив до 50 метрів і так його і тримати.

 

Миля 24 – вбігаємо у місто. Вже чепляюся кігтями за землю і кожні кілька метрі дивлюся на годинник. Часу вапритик, боюся не встигнути. Пробую прискоритися але ноги усі сигнали ігнорують і продовжують розмірено тупцяти.

Доріжка зовсім звужується до пішоходної, а крім “ходоків” тепер ще доводиться обганяти і повільних бігунів на пів-марафонській дистанції. Позначки 25 миль не було і це сильно збиває мене з пантилику. Важко вирахувати скількі хвилин мені залишилося і чи встигаю чи ні.

Ось нарешті вбігаємо в парк, але доріжка виляє і знову виходить з нього. Знову вбігаємо в парк, знову по берегу, ось і позначка 26 миль. Дивлюся на годинник – 3:05. Розумію що 360 метрів я встигну навіть пройти за 5 хвилин, але не вірю своїм розрахункам… Коротше те останнє коло стадіону я біг 3 (!) хвилини.

Ось так ледь встиг вибігти з 3:10.

Потім довго приходив в себе, одягався, ковтав курячий бульйон.

Потім прибігла Олена яка планувала пробігти свою дистанцію за 2 години, але щось у неї не склалося і вона пробігла дуже повільно (2:18), ну та головне що добігла.

Протокол змагань – http://www.racecenter.com/results/2013/res_im13.htm

Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/298449798

Follow

Get every new post delivered to your Inbox.