Ну от… Проходить все доволі весело і легко.

Спочатку стаєш у чергу щоб подати документи. І саме прикольне що у них тут коли де яка черга то вона будується не за звичайними правилами “хто крайній?” і “вас тут не було коли я займав”. Натомість висять такі апарати з квитками, а над обслуговуючими віконцями висвічується черговий номер коли людина звільнилася.

Отже записуюся на якусь дату де є незайняті сесії.

Спочатку здаємо теорію на комп’ютері. Є вибір мов, російська у списку. З 20 питань треба правильно відповісти на 15. До речі і правила у них тут набагато простіші і знаків менше. Ось почитати можна – http://www.dol.wa.gov/driverslicense/docs/driverguide-en.pdf. Або російською – http://www.dol.wa.gov/ru/docs/driverguide-ru.pdf.

Після того проходиш тест на зір. Стоїть така машика в яку дивишся як у бінокль і на запит клерка називаєш кольори які бачиш, літери і все таке. Ну тобто перевіряють що кольори розрізнюєш і чи треба писати в правах що окуляри обов’язкові чи ні.

Потім призначаєш сесію здавати з інструктором.

Приїздиш на своїй машині. Спочатку перевіряють машину – поворотники і стоп-сигнали працюють, вікно водія відкривається. Потім примушують показувати сигнали рукою у вікно – поворот на ліво, на право, зупинка.

Далі їдемо містом і демонструю наступне: паралельне паркування (досі не вмію), повороти вліво, вправо, паркування під гору, здати задом з повороту.

У інструктора в руках папірець де віднімаються бали за кожну неправильно зроблену дію (наприклад не вивернув колеса у правильну сторону при паркуванні з гірки).

Замає це все хвилин 10-15. Я свого часу здав на мінімальний можливий бал, а Олена набрала на 1 бал більше

Тут же після іспиту фотографують і дають тимчасове паперове посвідчення. А оригінал потім приходить поштою.

Ціна усієї розваги в нашому штаті $25.

Права діють на 5 років і закінчуються рівно в день народження. Причому для перездачі треба просто пройти тест на зір (одна хвилина) і знову заплатити.

UPD. А ось і результати – http://birchbaymarathon.com/resources/BB-Marathon-All.pdf

Все це відбувалося у невеличкому курортному містечку на березі океанського заливу.

Майже весь тиждень перед тим мучався соплями і простудою, не бігав, не плавав і страшенно хотілося якогось фізичного навантаження. Хоча і страшнувато було.

В день приїзду на місці проведення йшов страшенний дощ, але в день самого марафону було просто хмарно і прохолодно (+4 С). Сам пробіг маленький – трошки менше 700 учасників.

Довго думав що обути. Зупинився таки на Brooks Ghost 3. Не зважаючи на те що це не кросівки для змагань вибір був таки правильний – десь після половини дистанції почав відчувати що ноги таки об асфальт собі трохи відбив, треба працювати над технікою бігу. Ну і шкарпетки injinji спрацювали просто супер – жодної натертості на ногах!

А от з одягом трошки не додумав. Вранці був неприємно здивований тим як насправді не тепло на вулиці (хоча і знав прогноз). На майбутнє такі собі зарубки на пам’ять:

• тонесенькі синтетичні рукава (напишу про них) у комбінації з найлегшими рукавичками та тонкою футболкою дозволяють комфортно перенести прохолодну погоду – тут все ок
• замісь бігового візора (комбінований зі всмоктуючою піт пов’язкою козирьок) треба одягати тоненьку пов’язку що закривала б вуха – більша частина дистанції йшла вздовж берегу і вітер був зовсім не теплий
• мабуть треба одягати ще легші шорти, але в комбінації з компресуючими гетрами.

Дуже зручно виявилося скинути вітровку після першого кілометру дистанції – якраз пробігав повз нашу машину на парковці і кинув вітровку під неї.

На самій дистанції перша половина пройшла на диво легко. Після 25 кілометра як завжди майже миттєво стало важко, хоча усі говорять що найважче починається на 30-му кілометрі. А далі починається суцільне пекло.

Ні, це не просто вдвічі важче ніж пів-марафон. Тут якісь зовсім інші, нові неприємні почуття

Починається розтягування дистанції. Біжиш наче вже 4-5 кілометри подолав, а насправді лише один. А під кінець взагалі кожні 200 метрів здаються парою пройдених кілометрів.

Взагалі цілі на будь-який конкретний результат у мене не було, головне щоб фінішувати. Але були сподівання пробігти не сильно гірше за 3:30. Для цього треба щоб середня швидкісь не була нижча за 5 хвилин на кілометр. Ось тут мені і допоміг сильно мій Garmin 305. Настроїв екран показувати час, середню швидкість, поточну швидкість та дистанцію.

Перші кілометри було важко бігти повільніше за 4:40. І взагалі першу половину пройшов із випередженням графіку.

Після 25-го кілометру швидкість впала, але середня усе одно була в районі 4:45.

Сама засада почалася на останніх 4 км -  майже усі м’язи ніг відмовили, а деякі перестав відчувати взагалі (бо ті що боліли можна було хоч якось працювати). І хоча темп я намагався тримати, проте нічого не виходило. Швидкість почала падати дуже різко – спочатку 5:01, потім 5:08, 5:13, 5:18. Якби був ще 1 км то я б точно зійшов.

На протязі дистанції лише один раз зупинився попити спортивного напою (бо на ходу не зміг би це зробити), і то думаю що не варто було. А от енергетичні гелі і пігулки з сіллю треба брати з собою в дорогу.

Олена на фінішу мене не сфотографувала – сиділа у машині. Просто я гадки не мав коли прибіжу, тож вирішили що вона буде мене ловити починаючи з 3:30. А я на 5 хвилин раніше прийшов Зловила мене коли я вже трохи прочухався, наївся лакриці і мішок Гамі і чалапав до машини.

Хотів так багато написати, але щось уже і слова скінчилися.

Альбом – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211860&sc=photos

1. Scarface (1983)
2. MEGADETH–2011- TH1RT3EN
3. Ulver–2011 – Wars Of The Roses
4. Frygtelig lykkelig / Terribly Happy (2008)
5. Accuser–2011 – Dependent Domination
6. Cynic–2011 – Carbon-Based Anatomy
7. Limitless (2011)
8. Powerbar Ironman PERFORM sports dring mix
9. Ugly Americans (2010–…)
10. Dan Simmons. Drood / Ден Сімонс. Друд (2009)

Рецензії від Олени

1. Grimm (2011- )
2. The Walking Dead(2010– )
3. Sennheiser MX85 Sport Series II Twist to Fit Earbuds

У нас ось така – http://www.waterpik.com/oral-health/products/countertop-dental-water-flosser/WP-100/. Що воно таке? Пояснюю – цей убердевайс дає тоненьку цівку воду доволі сильного напору що допомогає вимивати усіляке сміття з проміж зубів (ви здивуєтеся скільки там у вас усього якщо не користуєтеся ниткою хоча б двічі на день). Але головне що воно вимиває з тих місць з яких не виколупати щіткою, а саме з тих де ясна накривають зуби. Бактерії там прекрасно собі живуть і розмножуються і плюють на зубні пасти.

Додатковий бонус – регулярне використання підсилює ясна і на відміну від нитки не пошкоджує зуби. З іншого боку стоматологи не рекомендують відмовлятися від нитки – http://www.mayoclinic.com/health/dental-floss/AN01782.

Ми свого часу купили комплек зі стаціонарного пристрою і маленького переносного (на акамуляторі) що беремо у подорожі. В сумі було десь $80 і свої гроші девайси відпрацбьовують просто прекрасно. Звикли майже миттєво і не уявляємо собі чистку зубів без цього щастя. Я чув що в Україні ціна на нього ненабагато вища, правда може то за одну штуку, а не комплект. Ну та все одно воно того варте.

Ну а для тих у кого дірки між зубами, зуби не в одну лінію чи брекети ця річ взагалі обов’язково повинна бути присутньою у ванній кімнаті.

Треба сказати що максимальний напір ми жодного разу не вмикали (а у переносного він навіть і не регулюється). Почали десь з 40% і було відчутно боляче. Зараз ставимо десь на 60% і підвищувати не збираємося.

А ще цією штукою при необхідності можна щось відмити-відчистити

Ну і рекламний ролік вам на додачу:

Я особисто почав більш-менш активно користуватися блоґами (а це переважно ЖЖ в рунеті) десь у 2006 році. Тоді ж в тому ж ЖЖ було людей не проштовхнутися, практично кожен із знайомих з доступом до інета вів який бложек і взагалі давав про себе знати.

На той час в ЖЖ вже переважна більшість блогерів була з СНД, та і взагалі в штатах тоді вважалося що ЖЖ це для гламурних школярок і подібного контингенту. Ну та треба не забувати що “у нас” відстання “від них” теж у кілька років, хоча і постійно скорочується.

Коли почав набирати тільки популярність facebook (знову ж таки у них), у нас народ тільки почав освоювати вже вмираючий MySpace. Що таке соціальні мережі і для чого воно при наявності блогів мало хто розумів, але ацька самодєлка під назвою “однокласнікі” (копія вже втрачаючого популярність забугорного classmates) не дивлячись на свій вирвиглазний дизайн і наркоманську функціональність зібрав таки тих хто хотів соціалізуватися, але не хотів багато читати, а головне писати у блоґах.

Тоді ж місцева переробка Facebook під назвою “ВКонтактє” була мало кому зрозуміла.

Коли народ розкуштував facebook, а згодом і твітер, блогам прийшов капєц.

У ФБ мені мало що подобається, але ось ті фічі з моєї точки зору які роблять його використання приємнішим ніж написання поста:

• можливість логінитися на інші сайти – просто супер. Не потрібні десятки екаунтів на кожен магазин, журнал, тощо.
• Можливість легко запостити лінку з коротким коментом – так, це кнопка “Подобається”. Не треба писати пост “Дивіться яку я цікаву статтю знайшов”.
• Можливість так само легко поділитися фото, відео, музикою, плейлістами – натис кнопку просто на сторінці ресурнсу і не треба писати літери руками, розбиратися з вставлянням лінків. Та і взагалі на сторінку ФБ заходити не треба.
• Написання коротких постів (те що багато людей робили в блоґах) надзичайно спрощене. Ну тут власне чому твітер і є таким популярним. Довгі тексти насправді мало хто часто пише.
• Суперлегка інтеграція з мобільними фоточками. На телефоні сфоткав, натис кнопку “Запостити у ФБ” і все. Більше того, наприклад ВінФон можна настроїти одразу публікувати зроблені фотки на SkyDrive, а той сам запостить на ФБ фоточку. Ще на одне натискання кнопки менше.
• Як і казав у попередньому пункті інтеграція з галереями, файлосховищами і таким іншим.
• Там є практично усі.

Ось що не подобається в ФБ особисто мені:

• Нема RSS. Ну ясно що і не буде, рекламу ж треба показувати. Але читати оновлення у своїй смузі не завжди виходить і не завжди читаєш до кінця.
• Нема ієрархічних коментів.
• І взагалі він дебільно організований. Хоча вони щось потрошку фіксають.

Ну от… А тепер про блоґи знову.

Власне у мене у френдсмузі 99% постів від тисячників та бугагашних спільнот. І схоже що в рунеті, як і в іншому інеті більш-менш регулярно оновлюються блоґи професійних блоґерів, спеціалізовані та блоґи які ведуть більше однієї людини.

Ото і я, крім більш-менш регулярний рецензій (http://deafguitarist.wordpress.com/) писати буду не часто. Але якщо буду то це буде щось для чого ФБ не підходить.

Ось мій (не повний) список того що я читаю в ЖЖ та по RSS:

• http://bocharoff.livejournal.com/ – огляд музики, фільмів, цікаві думки
• http://faina-kaplan.livejournal.com/ – дуже добре і смішно пише
• http://gohatto-n.livejournal.com/ – подорожі автостопом, народні пісні-пляски, фенізм і журналістика
• http://ibigdan.livejournal.com/ – бугагашечки і копіпаста
• http://logvynenko.livejournal.com/ – ще один екстремальний автостоп
• http://phophudia.livejournal.com/ – сміємося з імперців і фофуд’єносців
• http://ru-scifi.livejournal.com/ – новини та “памагітє наті, чєтал нє помню названіє” наукової фантастики
• http://strongowski.livejournal.com/– чарівний світ літератури та мистецтва зсередини
• http://ua-etymology.livejournal.com/ – етимологія. Нічого не запам’ятовую, але почитиати цікаво буває.
• http://ua-mova.livejournal.com/ – ще один блоґ “про укрмову”.
• http://www.mnenie.dp.ua/feed/ – новини з рідного міста
• http://www.runnersworld.com/rss/rwrsshome.xml/1,6908,,00.xml – усіляке бігове
• http://feeds.feedburner.com/Wulffmorgenthaler – комікси на кожен день.

А що ви читаєте, на що підписані?

А тут прямо катастрофа і апокаліпсиси – ех.уа закрили! І воні аж на весь інтернет. Куди не зайдеш стогін і плач стоїть. Бойові хом’яки породи “анонімус” насмерть б’ються з серверами урядових установ і хоробро сідають в кресла перед моніторами. Прямо хвиля народного гніву.

Те що на діяльність тих установ не працюючий сайт не вплине клавіатурним воїнам все одно. Те що 99.9% людей що працюють у тих структурах навіть адресу сайту своєї контори в інеті не знають теж нікого не цікавить.

І от же ж дивно як в Україні – коли сідають людям на голову, вбивають їх і грабують – всим фіолетово. Те що кругом розруха і сміття по коліно – не цікаво. Те що хамство і безкультур’я – не важливо. Те що розпродали всю країну і вкрали майбутнє у їхніх дітей – можна і потерпіти.

Але тільки спробуй у постсовка відібрати можливість легко і безкарно красти – отоді і піднімуться всі як один і в нападі скаженства рознесуть усе до чого дотягнуться. Дебіли, чесне слово.

Особливо подобаються лозунги про “мистецтво повинно бути безкоштовно”. Можна подумати що людина не може отримати доступу до музики Гершвіна чи фільмів Феліні. Але ж ні! Під мистецтвом ті любителі лозунгів чомусь мають на увазі речі які спеціально створювалися як комерційний продук, а не мистецтво.

“Авторські права треба відмінити” пропонує інший альтернативно обдарований. І у короткій бесіді з’ясовується що він навіть не розрізнює авторські та майнові права.

“Корпорації і так багаті” стогнуть ніщєброди. І чомусь дуже дратуються коли їм вказуєш на те що там де виробники не мають права захистити свій продукт не надто ті продукти виробляють. Чогось усі качають музику та фільмі зроблені у копірастичних США на гроші зажравшихся корпорацій, і не надто видно вільнодоступного і безкоштовного контенту з України чи ще якоїсь Уганди.

“Доступ до інформації повинен бути необмеженим і безкоштовним”, але ж ти, друже який не створив жодного байту загальнодоступної інформації, чомусь не новини та статті з енциклопедій маєш на увазі, а розваги у вигляді ігр, фільмів, книг та музики.

“От якби мені скільки грошей видавали як у цих ваших америках” виправдовуються ті хто ніяк не може примиритися що їм платять рівно стільки скільки їх робота коштує.

Власне завершити я хотів би тим що я особисто не підтримую всі ці тяганини по судах і копірайти. Їх очевидно треба міняти, система застаріла і гальмує розвиток. Але і відміняти усе просто так не можна… Ну та це на щастя не нам вирішувати. І особисто я не проти викачати щось нечесно і безкоштовно, особливо коли це легше ніж легально отримати те ж смае. От тільки фігня така що там де інтелектуальну власніть поважають там і доступ до легального контексту легкий і дешевий. І з гарантованою якістю і пдітримкою якщо знадобиться. Всі оті сценарії з торентами та файлопомийками це таке все з позаминулогог сторіччя, чесне слово! От тільке все те зручне і дешеве чомусь (знову) доступне лише там де ідея платити за те що можна вкрасти не виглядає дико

Розказує він просто заслухаєшся. Саме цінне що не просто технічна інформація яку в документації можна знайти, а чому саме так свого часу зробили, до яких проблем це приводило, і як їх вирішували.

Головні поради і висновки: можеш писати однопоточно – так і роби, уникай синхронізації, уникай створення нових потоків (реюзай старі), уникай синхронних операцій. І знову ж таки усе з прикладами коду.

Сильно дістається критики і Windows, і Офісу, і деяким іншим. Дуже хвалить .Net і в захваті від WinRT (нова версія WIN API для Windows 8).

Всьо, похвалився

1. Zenith (2010)
2. Devil’s Playground (2010)
3. Voivod–2011 – Warriors of Ice
4. Injunji minicrew
5. David Brin. The Postman / Девід Брін. Листоноша (1985)
6. Lakposhtha parvaz mikonand / Turtles Can Fly (2004)
7. Behemoth–2011 – Abyssus Abyssum Invocat
8. Alastair Reynolds. Revelation Space / Алістер Рейнолдс. Простір Откровення (2000-2007)

Рецензії від Олени

1. Final Destination 2 (2003)

Взагалі в МС офіси розподіляють не по рівню, а по відпрацьованому у компанії часу. Тобто спочатку сидиш у кімнаті з кількома людьми (але не у всих командах такі є). Потім ділиш офіс з кимось. Потім сам сидиш у офісі. А потім вже офіс з вікном займаєш.

Коли команда перебирається у нове приміщення (чи інший поверх) то так само за відпрацьованим часом люди по черзі вибирають собі офіси.

Оскільки конфігурація будівель сильно різна то і процент офісів з вікном різний. В нашому будинку у формі двох лінз приблизно третина офісів мають вікна. А от в білдінгах де сидять команди Windows Phone та XBox добре якщо хоча б шоста частина таких офісів була.

Засада тільки в тому що у нас чим далі від центру тим менші офіси. З іншого боку у мене вікно від підлоги до стелі, ніяких підвіконь. Вид на 405 трасу, Редмонд десь там та гори дуже далеко (16-й поверх).

А ще ми переїздимо в нову квартиру на днях, тому у вихідні мене в інтернетах не шукайте, не буде мене там.

Хоча у місцевих ман’яків у багатьох стоять генератори струму і вони спокійно переживають такий снігопокаліпсис дома. А от коли інет пропадає то це паніка. У нас не пропадав.

Зате знайшовся привід у комині вогонь розпалити (і задиміти усю хату).

Оскільки людей усі три дні на вулицях не було то почали з’являтися койоти, а деякі кажуть навіть вовків бачили. Думаю ще кілька днів би такої зими і медведі б з лісу поприходили.

А потім усе потекло і потануло. І ось вже дороги чисті. Тротуари правда так і досі завалені брудним уже снігом

Ось така вона зима.

Знову ж таки я вперше написав подібний пост у старому блозі як тільки почав ходити у спортклуб. Зараз, краще розумыючи як воно все я вам перепишу

Наш козирний клуб називається ProSport Club (http://www.proclub.com/). Самі вони стверджують що це найбільший спортивний клуб Північної Америки що в принципі схоже на правду.

Ціни в клубі просто якісь безбашенно недемократичні – вступ обійдеться в $1000 і щомісячна плата десь в районі $300. Але для працівників МС все це набагато легше – вступ безкоштовний для працівника і членів родини, помісячна плтня безкоштовно для працівників і $70 для дорослих членів родини. Ну та воно і зрозуміло – клуб розташований у безпочсередній близкості до МС і 99.9% відвідувачів складають саме працівники МС.

Поруч із клубом є триповрхова парковка плюс парковки на вулиці, машин на 1500 в сумі. На вході береш рушники які потім кидаєш у спеціальні корзини (вірніше вази) з яких все йде у пральню.

Далі у роздягальню шукати вільну шафку. Засмучує що як і кругом тут шафки чомусь крихітні і вузенькі. В принципі всі речі влазять, але якось з совєцькими шафками, вчетверо більшими, у роздягальнях було простіше. В двері шафок вставляється картка з якою заходив у клуб, набираєш код – закрив, той самий код – відкрив.

В самому клубі (напевно щось забув):

• 2 басейна для плавання по 25 ярдів (6 доріжок у кожному)
• 2 басейна для дітей і занять фітнес-груп
• кілька баскетбольних полів
• кілька залів для йоги
• ряди тренажерів – велосипеди, бігові доріжки, сходинки, гребля, лижі… Звісно ж тренажери для качання м’язів
• Зали з залізом (штанги, гантелі та таке інше)
• корти для рокетбола, сквоша, тенісу та бідмінтону (по десятку десь кожного)
• Сауна, парна, джакузі, місця для відпочинку
• в душових мило, шампунь, кондиціонер
• біля дзеркал піна для гоління, крем для тіла, рідина для полоскання рота, …
• спортивний магазин із шаленними цінами
• ресторан та кафе
• перукарня, спа-салон, масаж, …
• автомийка

Причому це лише один з їхніх клубів (в Белев’ю), ще такі є в Сіетлі та парі маленьких міст. В нашому клубі обіцяють побудувати відкритий 50-метровий басейн в цьому році.

Крім усього цього є велика кількість класів, частина навіть безкоштовна. Є теніс, плавання, триатлон, біг, загальний ітнес, пілатес, його, футбол та ще пару десятків. Можні найняти тренерів індивідуально (працівники цього ж клубу).

Є

Старі фотографії!

Вже третій день йде сніг. Вірніше як – в понеділок щось там посипало і під вечір майже розтануло. Але народ трошки наляканий ходив. Вчора обіцяли завірюху, але нічого так і не сталося. А сьогодні прямо з ранку все так добряче засипано і досі мете…

На вулицях порожньо – всі працюють з дому. В басейн заходиш і вибирай яку хочеш доріжку, в одному троє людей плаває, в другому взагалі одна.

Їздили обережно (20 миль на годину), але місця повно і бажаючи обгоняли.

Автобуси проте їздять нормально – з цепами на колесах і вільними дорогами.

Проблем з такою погодою насправді кілька. Сильний сніг випадає раз на 2-3 роки, тому і техніки особливо для його прибирання нема. Народ не надто вміє водити по снігу (ті і нафіга тут таке вміння?). Ну і не в останню чергу те що всі дороги навколо доволі гористі – то круто вгору, то вниз. А на укатаному снігові це ще та веселуха. В Сіетлі навіть в суху погоду у мене бувають проблеми коли стоїш на червоне світло в круту гірку…

А ще коли чистять дороги то машини весь сніг сиплять на тротуари, бо ними і так майже ніхто не користується. І біжиш потім задираючи коліна вище пупа. Важче навіть ніж по піску бігати.

Ото таке.

Мої рецензії

1. Family Guy (1999–…)
2. Municipal Waste–2005 – Hazardous Mutation
3. David Gerrold. In The Quake Zone / Девід Джеролд. В зоні струсу (2005)
4. Direktøren for det hele / The Boss of It All (2006)
5. LG Chocolate Touch
6. Chrome Division–2011 – 3rd Round Knockout
7. Thomas M. Disch. Echo Round His Bones / Томас Діш. Відлуння його тіло (1967)
8. Allt flyter / The Swimsuit Issue (2008)
9. Tankard–2010 – Vol(l)ume 14

Рецензії від Олени

1. Warehouse 13 (2009- )
2. TRON: Legacy(2010)

В кожному комплексі корпусів у МС є столовка/кафешка. Це яка правило двопорхова будівля на 200-300 місць. Всередині кілька кафе/ресторанів мають свої “точки” де можна вибрати якусь їжу за доволі невисоку ціну. Потім проходиш через каси, розраховуєшся тим же бейджем з яким проходиш всередину. Гроші на нього можна класти або безпосередньо на касі, або настроїти щоб певна сума із зарплатні клалася туди автоматично. Ну або просто налічкою платиш і здачу береш або налічкою, або на той же беджик кладеш.

В Белєв’ю де я працюю у нас нема комплексів будівель (в Редмонді заборонено будувати більше трьох поверхів), а натомість ми працюємо в хмарочосах. Ну і у нас один поверх в кожному такому білдінгу і є столовкою. В Белєв’ю до речі чотирі такі білдінга в МС по 25 і більше поверхів.

З варіативністю їжі як поталанить. Піца і салад-бари є кругом. А от хорошу мексиканську чи італійську їжу вже не завжди знайдеш. Ну і звісно бургери тут же готують, сендвічі, буває ще китайська їжа, супи…

Ціни десь на 50-30% відсотків нижчі ніж у “зовнішньому світі”, якість лише трошки поступається. Але тим і добре працювати в місті (як Белєв’ю) – можна вийти у сусідні місця і поїсти коли вже набридло місцеве меню. А в селі як Редмонд не так легко вибратися з оточення МС-будинків.

В боротьбі за зелену планету кафетерії постійно вигадують якісь екологічно чисті столові прибори (виготовлені з переробленої кукурудзи і картоплі) які то не витримують гарячої води, то смердять, то гнуться і ламаються. Але у випадку чого їх можна навіть ковтнути і вони перетравляться. І розкладаються вони дуже швидко, тобто їх можна покришити і висипати як добриво. Тепер навіть не лише паперові стаканчики та тарілки, але і з вигляду пластикові кришки для стаканів теж “компостабл”, тобто можуть легко бути перероблені у добрива.

Ну і відповідно сміття ділиться по кількох корзинах – компостабл (одноразово посуда і залишки їжі), ресайклабл (жестяні банки та скло) та інше сміття переробка якого коштує дорого. І так, за своє сміття платять не лише великі компанії, але і індивідуально люди – кожен має кілька різних баків для сміття (така ж класифікація як я назвав) і платиш ти за те як часто який тип сміття в тебе забирають.

Тепер про напої. На кожному поверсі є “кухня” з холодильниками з безкоштовними напоями, звичайним холодильником, одноразовим посудом, чаями (теж бежкоштовними) та страбаксовими машинами для приготування кави (теж безкоштовної). Чув таку цифру що на безкоштовні напої МС витрачає 20 мільйонів на рік. З напоїв є (по пам’яті): Coca Cola (звичайна, без цукру, без кофеїну, без цукру і кофеїну), Pepsi Cola (звичайна і без цукру), Dr. Pepper (звичайний і без цукру), Mug (звичайний та без цукру), Montain Dew (звичайний та без цукру), Sprite (звичайний та без цукру), кілька видів води Talking Rain з різними присмаками, кілька соків (томатний, виноградний, з ягід та апельсиновий) та ще якісь фанти-газіровки, молоко (2%, шоколадне та знежирене). Чаїв щось більше 10 видів, в апараті кава звичайна та безкофеїнова, какао. В асортименті вершки та цукор.

Не дивлячись на доволі непоганий вибір та низькі ціни багато хто приносить їжу з дому/магазину/ресторану, розігріває у мікрохвильвій і їсть на робочому місці чи в тій же кафешці. Згадування цього факту на одному з українських ресурсів якось призвело до того що  почалися воплі про “невіримо”, або навпаки “американські ніщеброди носять борщ на роботу у бідончиках”. І ніякі пояснення що принесене можу бути просто смачніше чи корисніше не сприймалося. Ну звичайна українська понтовість “якщо можеш їсти в ресторані то чому ж не показати всим що ти не бідняк що їсти їжу з дому”.

Так от виявляється що Скутер то був проект чисто щоб заробити грошей і учасники ніколи цього не приховували. З відверто краденою музикою, максимально дебільними текстами і спробами не проспівати щодного звуку.

Але виявляється був у них і сторонній проект – цей самий Ratty. Типо клубна танцювальна музика. Проект ніколи не був особливо популярний і грошей не приносив, усе робилося “для душі”. Виглядає дещо архаїчно, але треба враховувати що на ті часи це був самий електронний авангард.

Для порівняння те що тоді приносило багато грошей:

Рецензії та огляди за період з 12/15/2011 по

Мої рецензії

1. A Film with Me in It (2008)
2. Lärabar
3. Front Line Assembly–2010 – Improvised. Electronic. Device.
4. Peter F. Hamilton. The Night’s Dawn Trilogy / Пітер Гамільтон. Трилогія Пришестя Ночі (1996-1999)
5. At Sachem Farm / Uncorked (1998)
6. Curdled (1996)
7. Torture Squad–2008 – Hellbound
8. Brooks Essential Run Vest
9. Fulcrum–2010 – Insects Society
10. Garmin Forerunner 305
11. Anthony Burgess. The Wanting Seed / Ентоні Бьорджесс. Хтиве насіння (1962)

Рецензії від Олени

1. Barracuda Hydrobat Race Goggle
2. Kinect Sports (2010)
3. No Ordinary Family (2010-…)
4. Satisfaction (2007- 2010)

Попередження – обкладики і анотації додані чисто для поржати.

Зверніть увагу що в заголовку поста питання, а не обіцяння пояснити чому ж я її не люблю.

Фантастику, особливо наукову і соціальну я люблю найбільше. Вона чи альфа-ритмам мого мозку пасує найбільше, чи ще щось таке. Мене раніше завжди ображало коли зневажливо відгукалися про цей стиль і я кидався захищати і пояснювати що є різна фантастика, є і нерідко літературні відзнаки і нагороди у авторів і все таке. Зараз я до таких тверджень ставлюся байдуже бо мнє вас жаль такий критик просто нечитав хорошої фантастики або неє її аудиторією.

Когда человечество в опасности, а отвыкшие от войн, избавившиеся от гена агрессивности земляне XXIII века не в состоянии противостоять инопланетному вторжению – кого звать на помощь? Кто спасет Землю от завоевания, а род людской – от поголовного истребления? Лишь те, кто однажды уже уберег Европу от геноцида и «коричневой чумы». Лучшие бойцы всех времен и народов, закаленные в горниле самой страшной войны в человеческой истории. Русский штрафбат из 1944 года. Смертники, «искупившие вину кровью», павшие в ХХ веке – и воскрешенные 300 лет спустя, чтобы отстоять уже не только Россию, но всю планету. В прошлом они прошли с боями тысячи километров от Сталинграда до Германии – в будущем им придется преодолеть тысячи световых лет, чтобы научить выродившихся потомков быть мужчинами, умирать за Родину, убивать и побеждать!
С Великой Отечественной – на Звездные войны! От операции «Багратион» – до Альфы Центавра! Если правнуки зовут на подмогу павших предков – значит, беда!

Коли я лише почав читати фантастику в СРСР було її зовсім мало. Був Бєляєв, Єфрємов та деякі інші ідеологічно-вивірені автори. В деяких журналах типу “Юный Техник” чи “Техника Молодёжи” іноді публікували короткі оповідання іноземних авторів. Взагалі в СРСР перекладали і друкували лише одниці обраних авторів – Азімов, Бредбері, Лем, Шеклі, Шоу. Навіть Стругацьких видавати почали лише під кінець совка. І мабуть не варто казати що совєцька критика визнавала лише наукову фантастику, а про переклад, а тим більше публікацію фентезі чи кібер-панку не могло бути і мови. Більше того – на НФ покладалася задача виховання і агітації за комуністичні ідеали, а художня цінність не була обов’язковою. І тому совєцька фантастика сумно і тьмяно жевріла у стані напівсмерті. Видно це і зараз – російськомовна фантастика тільки починає приходити в себе і проходить стадію “от я зараз усим своїм ворогам надаю по мордам у своїй книзі”.

1977 год. В то время как СССР и США балансируют на грани Третьей Мировой войны, на земной орбите появляются звездолеты пришельцев. Не пытаясь установить контакт, не вступая в переговоры, Чужие первыми открывают огонь на поражение и высаживают десант шагающих боевых машин. Словно железная саранча, бронированные десятиметровые гиганты-«мехи» все сметают на своем пути, превращая города в выжженную пустыню. Казалось бы, у землян нет шансов устоять под ударом космической цивилизации, обогнавшей нас в развитии на тысячу лет. Но Советская Армия принимает бой! Беззаветная храбрость русского солдата и стальная решимость руководства СССР против звездных карателей! Пули, снаряды и самонаводящиеся ракеты против боевых лазеров! Тактическое ядерное оружие против инопланетных «эскадронов смерти»! И пусть на один сбитый корабль пришельцев приходится сотня потерянных «мигов», пусть за каждого поверженного гиганта приходится платить тысячами солдатских жизней – мы за ценой не постоим! Мы заставим Чужих умыться кровью! Мы сбросим космический десант обратно в небо! Но, расшифровав переговоры гибнущих «мехов», услышим в эфире русский мат, а подняв пробитое забрало поверженного врага, увидим под инопланетной броней человеческие лица…

Але ж чому нелюбов саме до російськомовної? Ну прямо і не знаю. Упередження якесь. Я дуже люблю Стругацьких і Варшавського. Із сучасних хіба що Олді можу спокійно читати… От якісь вони мені усі занадто ідеологізовані, намагаються вчити, і притому часто-густо пишуть коряво. І оце постійне розчухування своїх комплексів.

Якщо говорити про НФ то російькомовні фантасти як привило технічно кричуще безграмотні у порівняння із американськими фантастами 40-50х років, а про наукові досягнення за останні 50 років взагалі мало хто чув.

Тому не дивно що російськомовні фантасти насідають на фентезі. Але класичне фентезі теж вимагає певних знань реалій середньовічнього життя (найпопулярніше фентезі – мечі і стріли проти магії). Деякі автори забивають на це і вигадують кінних арбалетників не переймаючись тим що їхні вигадки нежиттєздатні. Інші (скоріше ті самі) беруться творити світи “як у Толкієна” з картою земель, расами із комп’ютерних іграшок і 12 томами текстів шкільного рівня. Про ідею, міфологію, історичну правдоподібність ніхто думати не хоче і пишуть “поки пишеться” старанно вирощуючи головного героя майстра верхової їзди, фехтування, написання сонетів, магії, бойових мистецтв, покорителя жінок…

«ЗА ДЕРЖАВУ ОБИДНО!» — четверть века мы прозябали с этими словами, презирая кремлевских временщиков и вздыхая об утраченном величии СССР. Но настало время возрождать Сверхдержаву! Свергнув в 2017 году антинародный режим и придя к власти в Кремле, «Красные полковники» становятся Красными генералами в борьбе против американской Империи Зла. Они отразят ядерный удар янки, сбив все «Трайденты» и «Минитмены», запущенные по России. Они обрушат финансовую систему США и экспроприируют глобальных ростовщиков. За американский доллар будут давать не рубли и евро, а в морду! Российский двуглавый орел растерзает хищного белоголового орлана! А затем придет время осуществить мечту Королева и Гагарина, вырвавшись из земной колыбели к звездам и начав полномасштабное освоение космоса. Нам больше не будет обидно за Державу!

Деякі або розумію що нічого не знають про середньовіччя, або занадто сильно хочуть когось покарати у своїх книгах і починають творити “попаданців”. Попаданці це такий жанр літератури де героя переносить у минуле, майбутнє чи паралельний світ. Якщо про майбутнє писати важко за відсутності технічних знань, то про минуле і паралельний світ пишуть охоче. Здається 80% сучасної російськомовної фонтастики це попаданці. Хрєн з ними коли ГГ потрапляє у паралельний світ магії і виявляється могутнім магом, та ще й з автоматом у руках. Сама клініка це коли герой потрапляє у відносно недавнє минуле і починає допомогати Сталіну крошити німців, а потім і американців, або допомагає Берії ловити антисовєтчиків і вбиває Горбачова у дитсадку… Ні, я не жартую, це реально найпопулярніуа російськомовна фонтастика на сьогодні

Тому вибачте, але лізти в цю купу лайна бажання ніякого нема.

Ні, ну ясно що це фантастикою назвати можна лише з натяжкою… Хіба що фантастичним відстоєм. Але ж це читають! І розкуповують чималі тиражі! Я особисто не бачив щоб подібне читали в Україні і сподіваюся що

Я колись читав Лук’яненко, мені навіть деякі речі подобалися. Зараз би читати не став коли є вибір – занадто вторинне у нього все, і моралізаторства забагато. Читав ще щось, були навіть непогані книги, прізвищ не пам’ятаю. Наче був такий Федір Чешко. От ще Іллю Рєзніка згадав. Ну і Олді.

Испытав машину времени, наши современники не сразу осознают, что во вражеских руках она может стать оружием массового поражения, что каждая экскурсия в прошлое превращается в разведку боем за линией Вечности, а вмешательство в историю рискованнее любой диверсии.
Но русские диверсанты времени принимают бой – и в 1941 году, и в 1918-м, и в 1605-м. Они пустят под откос ущербную реальность и несправедливый миропорядок! Они обезвредят мины, заложенные врагами под наше прошлое! Они не позволят хронокарателям превратить русскую историю в череду Смут, революций и катастроф!

От і виходить так що багато людей “у нас” хто за всіма ознаками мають любити фантастику (слухаєш мрачну музику, цікавишся міфологією і релігіями, дистанціюєшся від поп-культури?) ставляться до неї доволі зневажливо бо отоке от як обкладинки в цьому пості і рекламується як фантастика. Скажу по іншому – любиш Футураму, в “Матриці” для тебе драки не найцікавіше? Якщо так – тобі має сподобатися справжня фантастика. Ну і навпаки – люди які читають подібну літературу вважають себе любителями фантастики, але іноземних авторів не визнають бо “що можуть тупі американці написати” і “там євреї понавидумують такого що мені нічого не зрозуміло”. Для авторів же подібної макулатури така публіка просто дар з Неба – бери що хочеш з класики, лише замінюй Джонів на Іванів і кожному в руки по калашу – ніяких творчих застоїв, все одно твої читачи ту класику читати не будуть.

Они переиграют английские спецслужбы, сорвав заговор против императора Павла I. Они лишат Британию титула «Владычицы морей», вооружив свои корабли боевыми ракетами и уничтожив базу вражеского флота. Они начнут настоящую диверсионную войну в Лондоне, отстреливая ненавистников России как бешеных собак. Они обуздают вихри времен, чтобы идти против ветра! И вот уже громадный, тяжелый, неповоротливый линкор истории начинает медленно и неохотно менять галс…

Жанр попаданців цікавий сам по собі технічний прийом що дозволяє перенести якусь суму технологічних знань і спробувати розглянути як можна змінити хід істрорії та прогресу. Але це усього лише прийом! У російських авторів все як правило побудовано так – офісниій задрот що клеїв танчики по інтернету потрапляє безпосередньо до Сталіна і розказує йому як побудувати могутню вудндерфафлю. Далі вони разом "на випередження” на протязі 300 сторіное крушать Німеччину, Англію, Штати і Японію. Все, книга скінчилася.

Хороші книги про попаданців (і часто без подорожей у часі чи паралельних світів) – “Літаючі Чаклуни” Нівена, або “Тунель у Небі” Хайнлайно, “Криса із нержавіючої сталі” та “Спеціаліст з етіки” Гаррісона. Та хоча б “Янки про дворі короля Артура” Твена.

Жизнь полна сюрпризов. Отправляясь в магазин за хлебом, студент Всеволод Залесский не мог даже предположить, что случайная стычка с местными отморозками перенесет его прямиком из январского вечера в июльский полдень. Оказавшись нагишом в открытом поле, Сева становится свидетелем нападения самолета на грузовик. В кабине грузовика он находит два трупа в военной форме образца тысяча девятьсот сорок первого года. Но даже это станет далеко не самым удивительным событием в его новой жизни…

І коли я на тій же флібусті заходжу у список найпопулярніших творів і бачу там російські прізвища, а Хайнлайна, Нівена і інших грандів на стоякомусь місці мені і сумно і смішно. І ще мене це дико дратує.

Спробую повернутися до питання в заголовку. Що це – упередження? Чи підсвідоме небажання копиратися у всьому цьому?

Я когось пропускаю цікавого з авторів? От щоб кинути читати Алістера Рейнолдся прямо зараз і почати читати щось прорущене і обов’язкове? Бо чесно кажучи навіть найкращі зразки російськомовної фантастики крім Стругацьких, Варшавського і може Штерна виглядають доволі слабо у порівняння з просто непоганими творами їхніх західних колег.

Смішний стьоб з усього цього попаданчества, почитайте – там небагато і смішно – http://vif2ne.ru/nvk/forum/archive/2015/2015976.htm. Ну а тут більш детальна критика – http://www.odnako.org/blogs/show_10549/#comment_127572.

PS: Оцініть ідиотизм обкладинок – кулемет на ПИРОЗІ (рознесе її вщент віддачею), автоматчики стріляють стоячи ПОЗАДУ Катюш (які самі стоять за кілька кілометрів від лінії фронту)… *facepalm.jpg*