2012-05-27–Walla Walla Onion Man Triathlon–2:19:26

Однозначно не той результат яким можна пишатися, але як початок сезону піде. Сайт змагання – http://wwmultisports.com/Onion-Man-Triathlon.cfm.

36-й у загальному заліку, 7-й у своїй віковій групі – https://www.athletepath.com/onion-man-triathlon/2012-05-27/olympic-distance-triathlon. Плавання (1.5 км) – 17:29, перша транзитна зона – 2:05, велоетап (40 км) – 1:14:32, друга транзитна зона – 0:57, біг (10 км) – 44:22. Але перед тим як почати виправдовуватися почну з початку.

 

Валла-Валла як видно з назви знаходиться на території резервації. Але від інших територій відмінність тільки у тому що тут є казіно.

Доволі висножлива майже 5-годинна автоподорож. Спочатку їдем знайомими місцяму в гору до перевалу де знаходиться наш місцевий гірськолижний курорт. А потім трошки згори до кінця.

 

Власне всі ці місця переважно або гори з ріками і неродучими степами, або ліси, або фруктові сади.

Після певної точки якось непомітно зникли всі машини і дорога швидко стає неймовірно нудною -  прями, по боках одне й те саме (річка, сади, гори).

 

Саме місно доволі невелике і неймовірно сонне. Машини ледь повзають, люди теж нікуди не спішать.

Зайшли у мексиканський ресторан повечеряти – із близько 30 столиків зайняті лише 2.

Це мабуть одне з тих міст де можна жити на пенсії – тихо, спокійно, але всі блага цивілізації присутні (звичні магазини, кінотеатри, парки з озерами і річками, тощо).

 

Невезуха почалася ще по дорозі з дому. Пару разів велосипед ледь не злетів з кріплення, ніколи такаго раніше не було. Олена навіть погодилася що нашу наступну машину будемо в першу чергу вибирати так щоб в неї велосипед залазив

До того ж весь тиждень щось якось не так було з ногами – якісь надто втомлені, видно не відновився нормально від пробігу 2 тижні тому.

 

Вранці поїхали до старту. А там ще одна морока – паркуватися безпосередньо до транзитної зони не можна, лише витягти речі з машини. А сама парковка десь аж за милю від старту.

 

Ну що ж, одяг костюм, помахав руками якось без натхнення і попливли! Як правило на старті триатлону треба або швидко відриватися від натовпу і потім сповільнювати темп, або стартувати спокійно і поступово пробиватся через руки і ноги.

Ну от і тут багато на диву народу ломонулося у відрив. І я за ними. А з’ясувалося що на страрті було багато сильних дядьків які греблися що скажені, а я намагався триматися в рівень з ними. І шось так закехався що ледь відновиви дихання.

 

На другому колі плавання у найкращих традиціях наздогнав повільних плавців і почав пробиватися між ними.

Взагалі найкраща стратегія плавання стати комусь у хвіст і пливсти ледь торкаючись пальцями рук пальців ніг того хто попереду. Я от знаю що так треба робити – пливсти легше бо воду для тебе розгрібає плавець попереду і зберігається багато сил. Але якось сам так не роблю. А от за мною половину другого кола один так плив. Вибішує неймовірно скажу я вам.

Ну а в підсумку – зашвидко стартував через що уповільнився на другій половині плавання.

 

З води на велосипед і погнали. Мої найбільші переживання були пов’язані саме з велосипедом. По-перше, я так ще толком і не звик до нового велосипеду. Нова посадка, незручно тримати голову, втомлюються плечі і важко керувати.

Дистанція доволі противна. Маршрут просто “туди і назад”, але перша половина у зовсім невеличку гірку якої навіть непомітно. І крутиш такий собі з мислями “оце я слабий, капєц”. А ще і вітер в писок…

Отам мені судорога ногу і схопила десь на середині дистанції (ікру). Біль несамовитий і несподіваний, одразу розкоординація рухів, ледь не злетів з велосипеда. Так-сяк зміг зупинитися, трошки перечикав, поїхав далі. Поки крутиш наче не так болить.

 

Останні (і відповідно перші) пару миль проходять страшенно поганою дорогою – асфальт з такого крупного каміння і добре засипаний гравієм, постійні повороти, лежачі поліцейські та ще і в гору. Добре що хоч на страрті з гори.

Ну все, здається всі виправдання написав

 

Перевзувся, побіг…

Дивно що ні в плаванні, ні на велосипеді я не відчуває того ніскільки хороша чи ні моя форма. Наче гребешся, щось там крутиш, а не ясно наскільки добре все це робиш. А от варто лише побігти і одразу ясно – не відновився таки. Ноги не біжать, сил нема звідки брати. Ну та воно і видно по результату.

Половина дистанції грунтовка, інша – асфальт. Мої Adidas Attune через сильно вентильовану підошву і верх всмоктують в себе пилюку як скажені. Всередені в результаті вони були брудніші набагато ніж ззовні.

 

Навіть незважаючі на погану форму я когось там обганяв, але в цілому весь біг це була розтягнуте страждання “де вже той фініш?”. Ніякого задоволення від бігу

В цілому вся траса мені не надто сподобалася – озере темне і холодне, свої руки ледь видно; велоетап нудний, вітряний і дорога так собі; біг непойми що намішано. Просто хотілося подивитися на ці краї, плюс вдала дата для початку сезону триатлону. В наступному році якщо знайду щось цікаве в ці ж приблизно дати то може і не поїду знову. Хіба що Олена захоче тут позмагатися. І тут лише одна дистанція – олімпійська.

 

Ну та все колись закінчується, і не надто вдалі змагання теж.

Походив, відхекався, напився гаторейду, наївся бананів і апельсинів і пішов дивитися на результати.

 

Після фінішу годував якийсь місцевий ресторан смаженою на вогні куркою, картопляним салатом (це щось типу нашого олів’є), печеньками  ти булочками.

Народ набирав тарілки (учасникам безкоштовно, іншим – 10 доларів), всідався вздовж доріжки і жуючи підтримував фінішуючих.

Ну і паралельно нагородження проходило.

 

Як я вже казав результати були доволі сильні у пари десятків перших участників.

Ну і крім індивідуальних виступаючих була ще так звана естафета – це коли один пливе, другий їде і третій біжить.

 

Ну а це фотки з центру міста бо Олена почала скаржитися що “а мене на жодній фотці так і нема, бу-бу-бу”

Ось тут смішно їй футболку вітром надуло, такий колобок вийшов:

 

Ця дивна скульптура це голуб-хранитель. Принаймні так на табличці було написано. І дивиться він у небо якщо одразу не вдасться розібратися

Я так розумію що оберігає він від іншіх голубів, хє-хє.

 

У мене все.

2012-05-13–Kirkland Half Marathon–1:26:12

Це вже я вчетверте приймаю участь в цьому пробігу який відбувається у нашому місті.

Останні 2 роки він проходить по новому, трохи складнішому маршруту – якщо раніше проблемою були дві затяжні гірки на старті то тепер гірки розкидані по всьому маршруту.

Отже прибув на старт:

 

За пів години до бігунів стартують пішоходи. Чесно кажучи я не сильно розумію для чого люди ходять пішки пів-марафони, а іноді навіть цілі марафони. Але добре що вони це роблять – страртові внески роблять подію краще організованою

 

Найбільші побоювання були у мене в зв’язку зі страшенно стертими ногами. З дуру на початку цього тижня я спробував пробігтися у “гоночних” кросівках без шкарпеток. Африканці ж бігають без шкарпеток, значить і мені треба… В результаті шматки знятої шкіри і рани ще не заживають.

В принципі я вже робив цю помилку раніше, але ніяк не можу визнати що мої ноги просто не призначені для такого. Ну або ще своїх кросівок не знайшов.

 

Перепробував купу пластирів – ви здивуєтеся які дорогі та наворочені деякі бувають. Знайшов такі прозорі через які видно як рана заживає, липнуть лише до здорової шкіри і таке інше. Тим не менше лікувальна подушечка таки додає обсягу і тому вибав мінімалістчні кросівки Brooks Pure Connect.

 

План був обережно бігти першу половину дистанції і або зійти далі, або прискорюватися якщо все йде нормально.

А насправді після старту майже одразу забув про біль від ран який постійно нагадував про себе весь тиждень.

 

Відчуття було таке що біжу капєц як швидко і покращу свій результат ледь не на 5 хвилин. Принаймні ногу убилися капєц як. Досі сидю і мучуся судорогами в ікрах.

На фініші побачив свій результат зі змішаними почуттями: з одного боку радий що добіг до кінця і рани не завадили, з іншого – за відчуттями чомусь сподівавася на набагато кращий результат.

Тим часом Олена бродила берегом парку.

 

В загальному заліку я фінішував 13-м (12-м з чоловіків), але традиційно моя вікова група є найсильншою в середньому і у ній я був п’ятим (результати можна подивитися тут). Завжди було цікаво чому саму в диапазоні 30-39 років найбільше учасників практично на всих змаганнях і чому для цього віку середній результат як правило є найкращим теж.

Думаю це пов’язано з тим що у віці до 20 років на подібні старти виходять ті хто займається регулярно, але з якоїсь причини не приймає участь у офіційних змаганнях. Після 25 років люди починають “повертатися” до спорту і результати у них гірші. Схоже що після 30 народ реально починає отримувати задоволення від подібдних заходів і попередні роки тренування дають кращі результати. Ну а після 40 залишаються найбільш уперті у яких вже результати і так хороші (і до речі, ця група як правило сильніша за групу 20-29 років). Ну і так далі.

 

Ну і як завжди зазначу що навіть ті хто добре біжать на диво не надто добре вміють “котитися” з гірки – гальмують, б’ють ногами в землю, тощо. Навіть вміючи робити це трошки краще за інших я реально отримую велечезну перевагу на особливо крутих спусках. І це при тому що моя техніка бігу з гори далеко не ідеально.

Просто схоже більшість людей тренується на пласких маршрутах або на стадіоні.

 

А головне – сезон змагань відкрито, йє! Тепер постараюся робити старти кожні 2-3 тижні, в основному тріатлони. Бігати то можна цілий рік, а от плавати і ганяти велосипедом у нашому штаті більш-менш комфортно тільки коротким літом (вода у місцевих озерах трошки нагріваються і три місяці дощ не йде щодня).

 

Ну а після фінішу відхекатися, взяти медальку, зібрати напої-батончики-сувеніри і додому.

Ото червоні на столах – медалі для тих хто фінішував:

 

Всім на вулицю – бігати, кататися, плавати і ходити у походи!

2012-04-22–Mt Si Relay

Relay це по нашому естафета. Сайт події – http://mtsirelay.com/.

Ми командою (назва команди – Loshadi) бігли 59 миль (95 км) поділених на 10 етапів від 13 до 5 кілометрів довжиною.

 

Кожен з нас біг по 2 етапи. Етапи проходили по змішаним поверхням – асфальт і паркові доріжки з грязючкою та гравієм.

 

Мені доручили стартувати першим. Спочатку народо так ломонувся на старті що я аж злякався. А через 3 км якось всі повідставали і виявилося що я біжу другим. Воно і непогано – біжиш по лісу, волонтери рідко зустрічаються, дивишся куди той що перед тобою повертає і просто за ним бездумно

 

Ну та десь на половині свого відрізку я його таки наздонав і зрозумів що треба йти вперед. А під кінець етапу було десь кілометри півтори доволі крутого спуску. Той хлопець що біг за мною щось не дуже дорбре з гірки вміє мабуть бігти (я нісся по 3:07 кілометр) і відстав конкретно.

 

Ось так несподівано для себе і своєї команди я прибіг першим.

 

А природа там така що про неї кажуть “красива”. У нас тут в принципі природи багато, але в North Bend, де крихітні міста розташовані у лісі в горах так взагалі. Я навіть не кажу про наглих оленів що тиняються містом. А от просто біжиш і тільки і дивишся по сторонах – то озерце якесь, то річечка, то водоспад…

 

Якби не було так далеко до роботи їхати (хвилин 40 коли нема трафіку) то можна було б навіть подумати щоб сюди переселитися.

Картина називається “Лошадка-а-а-а!”:

 

Ну так от. Старт був у 8 ранку і витратила наша команда на все це трошеи більше 7 годин. Їздили разом з етапу на етап, їли енергетичні гелі та батончики, намагалися відпочити і вболівали за своїх.

Олена показує якого вона бачила байбака:

 

На другому етапі ми пересунулися на друге місце, але наший третій бігун повернув нам лідерство.

 

Потім сталася “прикра несподіванка” – один з учасників нашої команди що мва під’їхати на 4-й етап переплутав щось і поїхав на наступний етап. Коли все з’ясувалося то він вже не встигав приїхати і я одяг його номер і побіг на півтори години раніше ніж розраховував.

Оце, до речі, на фото якесь глухе містечко в кілька сотень мешканців.

 

Бігти було і правда важко, особливо враховуючи те що “проти мене” бігли в інших командах люди у яких це був перший етап. Причому терпіти можна було, а от ноги вже не бігли – прискоритися наче і намагаєшся, а ноги біжать собі неспішачки як їм хочеться.

В результаті я прибіг третім, хоча і почав першим

 

Взагалі мені ці змагання сподобалися (особливо для першого разу) тим що навіть коли не біжиш то все одно якось активно приймаєш участь – вболіваєш, відстежуєш де хто з якої команди прибіг, де які зміни. Коротше нема часу нудьгувати взагалі.

Ось такі горобці дивилися на все це зверху:

 

Ось це я фінішую 4-й етап (а мав би бігти 6-й). Так це той самий фініш що був на першому етапі. Як видно на карті ми бігли спочатку в одну сторону, потім розвернулися і побігли назад. Фактично через кожен етап пробігали двічі.

 

А змагалися команди суто чоловічі, жіночі (стартували на годину раніше за нас), змішані (мінімум 2 жінки у команді) та індивідуально на 50 км та 50 миль (80 км).

От після того як я прибіг третім серед чоловічих команд на своєму етапі ми так і залишилися на третій позиції і відставання від перших двох команд тілки збільшувалося. В результаті прешим ми програли більше ніж 30 хвилин.

 

В той же час від другого місця ми відстали на 16 хвилин і це не таке драматичне відставання – при правильному планування, без проколів у передачі естафети і більш організованій командній роботі боротися за друге місце цілком реально.

 

Ну і звісно подяка нашому фотографу

 

Якщо хтось запросить мене бігти щось подібне то я погоджуся з радість – дуже сподобалося. І я бачу що Олені теж сподобалося, тож будему і її тренувати бігати байраками.

 

Ось такі прикольні вийшли вихідні – встали в 6 ранку, дома о 5 вечора, поїли і спати без задніх ніг.

 

“Лошаді” вперед!

 

Результати – 2012

Альбом – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%212010&sc=photos

Роджер Валков’як–проігнорований герой

У 1956 році в найвідомішій велогонці в світі несподівано жовту майку лідера несподівано отримав син польського емігранта, працівник металургічного заводу нікому не відомий Роджер Валков’як.

Не вигравши жодного етапу він тим не менше так і залишвився у жовтій майці до кінця гонки і виграв її.

Преса і публіка ще за довго до кінця гонки прийняла факт його лідерства дуже негативно. Професійні атлети теж так і не визнали його за свого – з ним практично ніхто із зірок тогочасного велоспорту не хотів спілкуватися.

Більше того – у пресі постійно писали що Роджеру в черговий раз вдалося залишитися лідером “лише через те що А та Б по чесному боролися на гірському етапі”, або “порадували публіку прекрасною боротьбою на високих швидкостях”, а Роджеру просто поталанило.

 

З часом, ближче до завершення гонки почали з’являтися статті типу “Національна ганьба”, “Як таке могло трапитися” і подібні інші. Шокувало усих те що не француз, і навіть не італієць, не розкручена зірка, а який простий хлоп виграє таку гонку.

На фініші стадіон зустрів його мовчанням, а преса старанно уникала писати про нього.

Відчуваючи неймовірний тиск і отримавши кілька травм Валков’як пішов з велоспорту у 1960-му році. І преса знову проігнорувала цей факт.

Ображений на весь світ (і не дивно) Роджер до не давнього часу не давав ніяких інтерв’ю, продувжував працювати на тому ж заводі.

 

У нещодавньому інтерв’ю журналу Bicycling на питання чи варто було вигравати ту гонку він відповів словами іншого гонщика – “Якби я міг виграти Тур де Франс хоча б один раз”.

Мені чомусь соромно за тогочасних французів

Ще трошки світлин з Mercer Island Half Marathon

У продовження ось цього – 2012-03-25–Mercer Island Half Marathon–1:25:41.

Розміри такі маленьки бо це скріншоти з сайту контори що продає такі фотографії Ну а платити по 15-20 баксів за фотографію я морально не готовий, тому отоке от…

 

 

До речі ось вже результати опублікували – http://onlineraceresults.com/race/view_race.php?race_id=23666&relist_record_type=result&lower_bound=0&upper_bound=1868&use_previous_sql=1&group_by=default#racetop.

 

Я там 49-й у загальному заліку (з 1800+ учасників), 5й у своїй віковій групі.

 

 

 

Весь альбом – https://skydrive.live.com/?cid=b21290194214a37d&id=B21290194214A37D%211905#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211905

2012-03-25–Mercer Island Half Marathon–1:25:41

 

Це я вже біжу його другий раз. Пробіг у сусідньому місті (менше ніж 30 хвилин машиною).

Тривалих і крутих пійомів наче і нема. Але з іншого боку нема і прямих ділянок – весьчас угору-вниз. Тому важко тримати рівномірний темп. То з гірки летиш як шалеий і збиваєш усе дихання, то у гірки уповільнюєшся і потім “прокидаєшся” що ледь повзеш там де можна нормально бігти.

 

Вже на в’їзді в місто (місто розташовано на невеличкому острові “для багатіїв) трафік завертають на парковки з яких людей до старту возять невеличкі автобуси. Ми залишили машину на тій стоянці з якох човни спускають на воду.

 

Хоча і обіцяли дощ, але погода була прекрасна – сонце і не холодно (десь +13). На старт ледь встиг, таке усе якесь вийшло непойми що… Ну та головне що встиг і розігрівся якось.

Ото на фото писком в землю то я стою

 

Проковтнув пігулки із сіллю (втримують вологу у тілі і протидіють дегідрації), з’їв енергетичний гель, помахав руками-ногами і вже і час бігти. Десять-дев’ять-вісім… Бах! Понеслися…

 

Це я вперше біг на змаганнях у нових Adidas AdiZero Hagio, і треба сказати що дуже ними задоволений. Хоча вони дуже близькі до мінімалістичних, проте дають трошки більше компенсації. З іншого боку я одразу відчуваю що треба працювати над технікою бігу.

Якщо призумлятися на п’ятку то ноги вони приб’ють аж миттєво, для тих хто приземляється на середину стопи (я так біжу коли постійно себе контролюю) вони непогано працюють, але просто таки вимагають щоб приземлялися на носок.

 

Дуже багато людей навіть з тих хто непогано біжить не вміють бігти з гірки – гальмують самі себе, засильно перевантажують ноги… Я сам не дуже добре це роблю, але зараз це бачу кожного разу і намагаюся “котитися” вниз роблячі якомога ширші кроки (щоб високою частотою не збити собі дихання). Але ще є над чим працювати.

Якби то тільки час був працювати і над функціоналкою і над технікою. На те що я колись зможу знайти час щоб потренувати швидкість я вже і не сподіваюсь

 

На фініші (за одну милю) зливаються в кучу коні, люди в один потік півмарафонці та ті хто біжить 10 км. Неслабий такий движняк виходить.

Ну власне і все!

 

Альбом – https://skydrive.live.com/?cid=b21290194214a37d&id=B21290194214A37D%211905#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211905

Продовження (трошки додаткових фотографій) – Ще трошки світлин з Mercer Island Half Marathon

2012/02/19 – Birch Bay Marathon–3:25

Ну що ж, ось і сталося – мій перший марафон!

UPD. А ось і результати – http://birchbaymarathon.com/resources/BB-Marathon-All.pdf

 

Все це відбувалося у невеличкому курортному містечку на березі океанського заливу.

Майже весь тиждень перед тим мучався соплями і простудою, не бігав, не плавав і страшенно хотілося якогось фізичного навантаження. Хоча і страшнувато було.

В день приїзду на місці проведення йшов страшенний дощ, але в день самого марафону було просто хмарно і прохолодно (+4 С). Сам пробіг маленький – трошки менше 700 учасників.

Довго думав що обути. Зупинився таки на Brooks Ghost 3. Не зважаючи на те що це не кросівки для змагань вибір був таки правильний – десь після половини дистанції почав відчувати що ноги таки об асфальт собі трохи відбив, треба працювати над технікою бігу. Ну і шкарпетки injinji спрацювали просто супер – жодної натертості на ногах!

 

А от з одягом трошки не додумав. Вранці був неприємно здивований тим як насправді не тепло на вулиці (хоча і знав прогноз). На майбутнє такі собі зарубки на пам’ять:

• тонесенькі синтетичні рукава (напишу про них) у комбінації з найлегшими рукавичками та тонкою футболкою дозволяють комфортно перенести прохолодну погоду – тут все ок
• замісь бігового візора (комбінований зі всмоктуючою піт пов’язкою козирьок) треба одягати тоненьку пов’язку що закривала б вуха – більша частина дистанції йшла вздовж берегу і вітер був зовсім не теплий
• мабуть треба одягати ще легші шорти, але в комбінації з компресуючими гетрами.

Дуже зручно виявилося скинути вітровку після першого кілометру дистанції – якраз пробігав повз нашу машину на парковці і кинув вітровку під неї.

 

На самій дистанції перша половина пройшла на диво легко. Після 25 кілометра як завжди майже миттєво стало важко, хоча усі говорять що найважче починається на 30-му кілометрі. А далі починається суцільне пекло.

Ні, це не просто вдвічі важче ніж пів-марафон. Тут якісь зовсім інші, нові неприємні почуття

Починається розтягування дистанції. Біжиш наче вже 4-5 кілометри подолав, а насправді лише один. А під кінець взагалі кожні 200 метрів здаються парою пройдених кілометрів.

Взагалі цілі на будь-який конкретний результат у мене не було, головне щоб фінішувати. Але були сподівання пробігти не сильно гірше за 3:30. Для цього треба щоб середня швидкісь не була нижча за 5 хвилин на кілометр. Ось тут мені і допоміг сильно мій Garmin 305. Настроїв екран показувати час, середню швидкість, поточну швидкість та дистанцію.

 

Перші кілометри було важко бігти повільніше за 4:40. І взагалі першу половину пройшов із випередженням графіку.

Після 25-го кілометру швидкість впала, але середня усе одно була в районі 4:45.

Сама засада почалася на останніх 4 км -  майже усі м’язи ніг відмовили, а деякі перестав відчувати взагалі (бо ті що боліли можна було хоч якось працювати). І хоча темп я намагався тримати, проте нічого не виходило. Швидкість почала падати дуже різко – спочатку 5:01, потім 5:08, 5:13, 5:18. Якби був ще 1 км то я б точно зійшов.

На протязі дистанції лише один раз зупинився попити спортивного напою (бо на ходу не зміг би це зробити), і то думаю що не варто було. А от енергетичні гелі і пігулки з сіллю треба брати з собою в дорогу.

Олена на фінішу мене не сфотографувала – сиділа у машині. Просто я гадки не мав коли прибіжу, тож вирішили що вона буде мене ловити починаючи з 3:30. А я на 5 хвилин раніше прийшов Зловила мене коли я вже трохи прочухався, наївся лакриці і мішок Гамі і чалапав до машини.

Хотів так багато написати, але щось уже і слова скінчилися.

Альбом – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211860&sc=photos

Про наший спортклуб

Фотографій з самого клубу нема бо фотографувати у ньому заборонено.

Знову ж таки я вперше написав подібний пост у старому блозі як тільки почав ходити у спортклуб. Зараз, краще розумыючи як воно все я вам перепишу

Наш козирний клуб називається ProSport Club (http://www.proclub.com/). Самі вони стверджують що це найбільший спортивний клуб Північної Америки що в принципі схоже на правду.

Ціни в клубі просто якісь безбашенно недемократичні – вступ обійдеться в $1000 і щомісячна плата десь в районі $300. Але для працівників МС все це набагато легше – вступ безкоштовний для працівника і членів родини, помісячна плтня безкоштовно для працівників і $70 для дорослих членів родини. Ну та воно і зрозуміло – клуб розташований у безпочсередній близкості до МС і 99.9% відвідувачів складають саме працівники МС.

Поруч із клубом є триповрхова парковка плюс парковки на вулиці, машин на 1500 в сумі. На вході береш рушники які потім кидаєш у спеціальні корзини (вірніше вази) з яких все йде у пральню.

Далі у роздягальню шукати вільну шафку. Засмучує що як і кругом тут шафки чомусь крихітні і вузенькі. В принципі всі речі влазять, але якось з совєцькими шафками, вчетверо більшими, у роздягальнях було простіше. В двері шафок вставляється картка з якою заходив у клуб, набираєш код – закрив, той самий код – відкрив.

В самому клубі (напевно щось забув):

• 2 басейна для плавання по 25 ярдів (6 доріжок у кожному)
• 2 басейна для дітей і занять фітнес-груп
• кілька баскетбольних полів
• кілька залів для йоги
• ряди тренажерів – велосипеди, бігові доріжки, сходинки, гребля, лижі… Звісно ж тренажери для качання м’язів
• Зали з залізом (штанги, гантелі та таке інше)
• корти для рокетбола, сквоша, тенісу та бідмінтону (по десятку десь кожного)
• Сауна, парна, джакузі, місця для відпочинку
• в душових мило, шампунь, кондиціонер
• біля дзеркал піна для гоління, крем для тіла, рідина для полоскання рота, …
• спортивний магазин із шаленними цінами
• ресторан та кафе
• перукарня, спа-салон, масаж, …
• автомийка

Причому це лише один з їхніх клубів (в Белев’ю), ще такі є в Сіетлі та парі маленьких міст. В нашому клубі обіцяють побудувати відкритий 50-метровий басейн в цьому році.

Крім усього цього є велика кількість класів, частина навіть безкоштовна. Є теніс, плавання, триатлон, біг, загальний ітнес, пілатес, його, футбол та ще пару десятків. Можні найняти тренерів індивідуально (працівники цього ж клубу).

Є

Бігові міфи

У останньому номері журналу Outside (присвяченому подорожам, спорту і активному відпочинку) опубліковано непогану статтю про бігові міфи і деякі останні дослідження. Сама стаття доступна тут – http://www.outsideonline.com/fitness/Health-Fitness-Report-2012.html, але я таки напишу короткий підсумок у власній інтерпритації

Міф 1. Розтяжка дозволяє уникнути травм і підвищує результативність

В принципі це правда – м’язи що можуть розтягуватися на 20% своєї довжини набагато менше ризикують бути ушкодженими від великих навантажень. Але дослідження показують що статична розтяжка (нахилися до полу і стоїмо, сіль на шпагат і сидимо і таке інше) безпосередньо перед змаганнями не лише не знижує ризики травм, але і втомлює м’язи і примушує їх зпалювати більше енергії.

Натомість рекомендується перед змаганнями розігріватися і робити динамічну розтяжку (махати руками-ногами з інтенсивною амплітудою, сильно закидати ноги назад, побігати боком, тощо).

Як з’ясувалося в штатах дітей на уроках фізкультури, а відповідно і тренери вчать робити статичну розтяжку перед серйозною роботою або змаганнями – до недавнього часу вважалося що це підвищує результативність.

Міф 2. Бігати босоніж більш природньо і правильно

Взагалі останнім часом у біговому світі тема бігу босоніж дуже популярна. А оскільки фірмам що виробляють бігове взуття не дуже хочеться щоб народ припинив купувати у них кровівки то вони роздувають інтерес до питання продаючі “мінімалістичні” моделі взутття – по суті або взуття для змагань, або просто зі зменшеною компенсацією ударів об землю.

Апологети бігу босоніж говорять про неприродність наступання на п’яту, травмування колін і так далі. Але забувають що асфальт ніяк не є природнім покриттям і вимагає певної компенсації ударів. Крім того при бігові босоніж більшість людей так і продовжує бігати на п’ятах, просто через певні зміни у техніці бігу (зроблені не до кінця) це не так видно. А при переході на біг не носках удари на себе замість скелету (пята-коліно-стегна-таз-хребет) починають приймати на себе м’язи і сухожилля, а це травми ахілів та стопи.

Згідно досліджень деяким людям не протипоказано бігати босоніж, але і все. Проте це дуже серйозна тема для срачу що тягнеться вже років 30 і думаю жоден з таборів не здасться просто так.

Міф 3. Треба постійно качати прес

Навіть на фізичній терапії яку я відвідував кілька разів зі своїми проблемами коліна і стопи в першу чергу говорять про те що основа бігу це сильний прес і треба допомогати ногам качаючи його постійно.

Останні дослідження не виявили покращень у результатах пов’язаних з інтенсивною роботою над пресом. Не кажучи вже про те що рел’єфність кубіків не говопить про силу м’язів пресу взагалі.

Вважається що якщо техніка бігу більш-менш правильна і вправи виконуються регулярно (разом з присіданнями, розтяжкою і іншим) то м’язу прксу вже в тому стані коли їх сили достатньо для ефективного бігу.

Міф 4. Вода і елекртоліти дозволяють уникнути судорг

В штатах прямо якась релігія коли всі в один голос говорять (включаючи лікарів і тренерів) що якщо захотілося пити то це погано, дуже-предуже погано, це означає що пити треба було ще хвилин 30 тому.

Дослідження показують що дегідровані спортсмени та ті хто не допускає стану дегідрації мають однакову кількісь судорг.

Електроліти важливі для процесу швидкого переносу поживних речовин (з точки зору хіміка чи біолога це твердження є повною нісенітницею, але я пояснюю як вмію, краще читайте тут), але проти судорог вони теж не допомогають.

Непідтверджені дослідження говорять про зменьшення кількості судорог вживанням певних кислот, наприклад із квашеними огірками.

Міф 5. Знеболюючі перед страртом дозволяють легше переносити біль

Про це я взагалі тільки зі статті і дізнався. Виявляється тут це доволі популярно випити перед стартом якийсь ібупрофен чи щось подібне. Вважається що не так відчувається біль у м’язах під час змагань і легше відновлюватися після них.

Насправді дослідження показують що у крові з’являються ознаки запалення, рівень болю не знижується. А при регулярному вживання м’язи перестають тренуватися.

Міф 6. Дегідрація знижує результати

Чесно кажучи я в це вірю.

Але якби є дослідження які показують що навіть при суттєвому зневодненні спротсмени спроможні показувати такі ж результати.

І навпаки – зайва рідина в організмі призводить до гіпонатриемії і на змаганнях часто є причиною розладу шлунку. Рекомендується пити лише коли хочеться пити, а не “до того”.

Проте одна річ дослідження, і зовсім інша коли біжиш і відчуваєш що ледь не репаєшся зсередини від зневоднення…

Міф 7. Льодяна ванна – найкраще відновлення

А це дуже нова і дуже модна фішка. І не лише тільки в бігові.

Вважається що як залізти на 30 хвилин у ванну з льодом то відновлення відбудеться набагато швидше і вдасться уникнути болі.

В реальності, говорять нам, різниці нема взагалі і все це більш схоже на ефект плацебо. Хоча після льодяної ванни рівень болю у м’язах абсолютно той же усі як один клянуться що ванна допомогає.

Міф 8. Довгі повільні пробіжки спалюють найбільше калорій

Все рівно навпаки – короткі часто повторювані інтервали на високій швидкості спалюють найбільше. У марафонців найбільше ваги втрачають ті хто біжить найшвидше. Люди що фінішують марафон швидше за 3 години спалюють до 4% власної ваги.

Більше того – інтенсивні і виснажливі інтервали прискорюють метаболізм  аж до наступних 14 годин. Тобто після інтерсивного тренування можна цілий день їсти більше, і згорить воно усе швидше ніж зазвичай.

Міф 9. Фруктоза погіршує результати

Ще недавно усі намагалися виключити фруктозу з раціону. Зараз же говорять що у певній пропорції з глюкозою (пропорція 2:1 – глюкози вдвічі більше) фруктоза дозволяє підвищити результати додатково переносячи паливо у м’язи. Найбільш відповідає правильним пропорціям енергетичний напій PowerBar Ironman Performan.

Проте якщо ви не тренуєтесь інтенивно і регулярно то фруктозу краще в раціоні таки обмежувати.

Міф 10. Мультівітаміни суттево допомагають

Антіоксиданти (А, С, Е) що виводять вільні радикали – насправді певні кількість тих радикалів вмикає у м’язах механізми що видуть до їх посилення.

Кверцетин – може допомогти виключно тим хто лише почав регулярні тренування (яблука і виноград дозволять вам тренуватися довше).

Креатин – допомогає лише спрінтерам та іншим стрибунам і футболстам. Бігунам на довгі дистанції дарує розлади шлунку.

Дегідроепіандростерон – теоретично дозволяє організму виробляти більше тестостерону, але на практиці не дає ефекту.

---

А які міфи знаєте ви?

2011-12-11–Latin Music Miami BeachHalf Marathon–1:33:13

Ну що ж, після розповідей про саме Miami Beach прийшов час розказати і про сам пів-марафон.

Мій результат –49-те загальне місце, 5-й в своїй віковій категорії.

 

Мій час дозволив мені потрапити в першу хвилю в якій стартували і кілька професійних атлетів. Власне людей було не так щоб багато, тисяч 10 мабуть, не більше. Кожна наступна хвиля стартувала через 2-3 хвилини після попередньої.

Як я і писав погода була непогана – десь +25, але доща не було і трошки душно було.

Старт якраз навпроти будинку Джані Версачє на сходинках отих (перед воротами) його і застрелили:

 

Ось тут є відео старту – http://www2.brightroom.com/81842/1055. Мене там можна побачити на останніх секундах внизу екрану по центру. Я там у білій майці із синьою смугою і білому візорі (козирку). Там же є друге відео де я фінішую.

 

Встали в 5:30, вийшли на вулицю в 6:00. В освітленій темряві бадьорі бігуни йшли в сторону старту (хвилин 20 пішки з нашого готелю). Ось вже і 7 ранку скоро, за кілька хвилин старт. Останній раз забігти в туалет, порозтягуватися, з’їсти пачку геля та конфеток з сіллю, подихати інтенсивно, прискоритися, залізти в натовп, знайти хороше місце…

Побігли! Спочатку все йшло добре і легко. Перші пару миль біжимо по Маямі Біч, потім звертаємо на міст до Маямі і біжимо в сторону міста. Починає припікати і сліпити сонцем, хапаєш воду на точках харчування і ллєш на голову… Нічого не п’ю, і як виявилося це було помилкою.

 

Забігли у місто, припікає. Волонтери обливають водою зі шланг. От вже і середина дистанції. Поки все добре, дихання не збилося, ноги в порядку, біжиться у задоволення. Поки що йду з невеличким випередженням графіку.

 

Вибігаємо на інший міст щоб бігти назад у Маямі Біч. Несподівано розумієш що дме сильний зустрічний вітер, ні, не просто сильний, а такий що нахилятися конкретно вперед треба.

 

Миля 10 – швидкість падає і як це і буває на довгих дистанціях зі стану “наче все нормально” за кілька секунд переходиш у стан “зараз здохну”. Намагаюся триматися в групі якій біг, але потроху відстаю.

 

Миля 11 – йду точо графіку, але відчуваю що уповільнююся.

Миля 12 – нарешті збігли з моста, але вітер ще сильніший і пече вже нормально так. Відстаю від графіка несуттєво, ще можна фінішувати за 1:31. Це почалося зневоднення, треба було зробити хоч кілька крихітних ковточків, але я зазвичай на змаганнях воду ніколи не п’ю, просто виливаю на себе.

 

Миля 13 – відстаю на 3 хвилини, ноги у порядку, дихалка у порядку, натомість якесь отупіння і рухаєшся як через вату. Намагаюся прискоритися, не вдається.

Фініш – видають холодний мокрий рушник на голову, п’ю воду, п’ю воду, п’ю воду…

Трошки приходю в себе, залазю в океан, вилазю назад, їм банани, збираю сувеніри. Вирішую що так далеко заради цього пробігу більше їздити не буду.

Bike Fitting

В минулу суботу з самого ранку поїхали мірятися на триатлонські велосипеди.

Ідея полягає в тому що у кожної людини своя геометрія тіла – довжина рук, ніг, торсу, тощо. І треба знайти ті розіміри у кути при яких крутіння педалей стає найбільш ефективним і найменше втомлює і веде до травм.

Чому конкретно три-байки? Ну хоча б тому що вони відрізняються від шосейних велосипедів. Відрізняються геометрією рами (велосипедист більше висунутий вперед), позицією, матеріалами та формами. На три-байку встановлюють спеціальні бари на руль на яких і лежать руки, під ліктями подушечки. Підтримка відбувається скелетом, а не м’язами. В такій позиції менше супротив повітрю, задіяні більше квадріцепси замість підколінних м’язів і бережуться ноги для бігового етапу. У велоспотрі подібне є в time trial. Ну і відповіднол просто за рахунок такої посадки додається шидкості.

 

Чому ж усе це не використовують у шосейних баках? Відповідь проста – заборонено. Розміри і геометрія рами повинні бути в певних межах, те саме стосується коліс, матеріалів і інших дрібниць, навіть шоломів. Оскільки у триатлоні обмеження меньш жорсткі то там можна використовувати більш агресивні технологічні досягнення.

Коротше сам процес вимірювання займає маже 2 години на спеціальному станку де все регулюється і визначаються кілька (в нашому випадку три) позиції в які ми вже самі можемо настроювати свої велосипеди.

Прикол в тому що у різних виробників трохи різна геометрія рами і інші компоненти. Тому спочатку треба вибрати правильту раму що найближче підходить за розмірами, а потім вже підрегулювати руль, сідло, аеро-бари та інше.

Крім того що з незвички сидіти на три-байку не надто комфортно ще радості додає сідло. Оскільки посадка суттєво відмінна то дискомфорт був неймовірний. Якщо на шосейнику прийшлося деякий час, хоча і не дуже довгий, звикати до болей в тій області де кістки тазу тиснуть на сідкло, то в атакуючій позиції основний тиск йде на… ммм… я навіть термінів правильних не знаю… коротше десь зовсім по центру. Дивіться на фотку сідала для три-байку – воно в порівнянні з сідлом для шосейника коротке, широке і виріз у нього там де буде найбільший тиск.

Самі три-байки ми якщо і будемо купляти то ближче до початку літнього сезону. Але головна цінність була в тому що тепер ми обоє набагато краще розуміємо що до чого, на що звертати увагу і як в разі необхідності покращувати показники

Ось хороший ресурс зі статтями про геометрію велосипедів, оглядами компонентів, тощо – http://www.slowtwitch.com/.

2011-11-27–Seattle (Half) Marathon–1:29:56

Це офіційний час, але оскільки я почав не безпосередньо з лінії старту то особистий час трохи кращий – 1:29:50. Час вимірюється за допомогою чіпа що одягається на ногу.

Головна проблема цього разу була у поганій погоді. Вірніше така погода доволі нормальна для Сіетлу – весь тиждень йшов дощ, а в день пробігу температура була +10.

Треба було правильно вибрати взуття. Очевидно мої улюблені кросівки для змагань зовсім не підходили для погоди бо ноги стали б наскрізь мокрими задовго до старту. Що ж до моїх улюблених кросівок для тренувань то занадто вони вже “нешвидкісні” для випадків коли хочеться показати хороший результат.

 

На щастя у мене була пара зовсім нових і майже не випробуваних Brooks PureConnect. По суті це мінімалістичні кросівки (модний напрямок у бігу останні пару років) – мінімум компенсації, один шар резини на підошві, практично відсутня п’ята. Взагалі кросівки примушують ступати як мінімум на середину стопи, а ще краще на носок. Якщо бігти на п’ятах то нога сильно “провалюється” вниз бо під п’ятою підошва трохи тонкіша ніж у центрі. Таким чином вони примушують бігти правильніше і швидше. З іншого боку стопа втомлюється набагато більше і відбивається теж, якщо постійно не слідкувати за тим як ступаєш.

Яек би там не було я пробіг в них, і хоча вони не чисто гоночні, тим не менш дуже легкі і попри всі острахи пів-марафон виявився не такою вже довгою дистанцією.

Інше питання було що одягати. Дощ і прохолодно… Багато народу бігає у шапках, куртках, рукавичках. Все це необхідно перед стартом, але мені особисто краще бігти у мінімуму одягу

Ну от, коротше побіг я такий… Почав доволі спокійно, перша миля трохи повільніше за 7 хвилин. Потім додав і кожну майже милю вибігав трошечки з 7 хвилин. Після середини дистанції почалася страшна гірка яка вбивала мене кожного разу всі попередні роки. Але на диво в цей раз навіть подолавши її я ще мав достатньо сил щоб тримати темп.

І взагалі почав думати що останні милі дві, як так і далі буде, треба включити максимум швидкості.

 

Але якраз за дві милі до фінішу миттєво вимкнулися ноги. Як правило в бігові саме серце і мозок починають кричати що ти втомився, задихаєшся, хочеш блювати і на горшок… Але от так дивно в цей раз – все в цілому нормально, а ногі забиті так наче я зі штангою наприсідався.

Ну в принципі добіг доволі рівно, результатом задоволений. Тепер точно знаю що з 1:30 мушу вибішати будь-що, час ставити нові цілі.

Добре фінішувати в пеших рядах (107-й в загаліьному заліку, 14-й у своїй віковій групі – http://race.seattlemarathon.org/certificates/6898.pdf). Заходиш у зону відпочинку, а там порожньо – бери яку хочеш їжу і напої, збирай сувеніри… Поки сходив за речами, переодягнувся, виходю, а народу вже – не проштовхнутися

Олена була волонтером – на фініші медалі на шиї фінішувальникам одягала. Ото через те у нас фоток і нема.

Сподіваюся в наступному році буду звітувати про повний марафон на цій же події.

2011/10/23–Columbia Gorge Marathon, Hood River, OR–1:29:20

Це вже третій раз я біг пів-марафон на цих змаганнях. І мабуть в останній. Останній тому що скільки ж вже можна туди їздити? Це аж 3.5 години в одну сторону!

Так, міцина шикарна, красиво просто неймовірно, природа, види, клімат, погода і навіть сама траса -  все заслуговує найвищих оцінок. Але є ж і інші ще не відвідані місця і не здолані маршрути.

Як я колись вже писав Орегон є одним з найкрасивіших місць з тих що я бачив саме в плані природи і видів. Також саме те місце де ми були це таке місце в якому я хотів би жити. Наче і не так далеко від Вашингтону, наче теж гори і річки і дерева… Але в Орегоні воно якость гори наче вищі і крутіші, урвища урвистіші, ліси більш різноманітні і річки розлогіше. Ну та то скоріше за все якесь суб’єктивне враження від найперших відвідин.

Стосовно самої події – помітно як вона стає популярнішою. Два роки тому марафон і пів-марафон разом мали менше сотні учасників. Цього ж року людей на страрт возили шкільними автобусами.

Змінився і сам маршрут. Раніше старт і фініш були недалеко одне від одного і дистанція спочатку йшла трохи вгору, але не надто круто, а назад, відповідно з гори.

 

Двічі тут я пробігав на свій персональний рекорд. І хоча і в цей раз я пробіг краще ніж у минулому році відчуття були зовсім не такі як раніше.

В цей раз старт було перенесено трохи далі по дистанції, а після тієї точки де раніше був розворот починався доволі крутий спуск милі так на дві. Ну і потів повертаєш і назад в нормальну таку гірку.

 

Отже після 6 миль ноги вже вбиті, а попереду ще 7 миль… Біг наче так нічого, але на останній милі (ось же він, ось же вже фініш!) ноги просто вимкнулися і ніякими зусиллями так і не зміг примусити їх переступати частіше.

 

Сама місцина, повторюся, дуже живописна. З одного боку круті скелі порослі ялинками, з іншого – круте урвище і широченна річка Коламбія десь внизу. Річка, до речі, відділяє штати Орегон і Вашингтон. На обох берегах швидкісні магістралі, вздовж них крихітні містечки (пара-трійка сотень мешканців) з власними броварнями і несусвітними цінами на кімнати у мотелях.

 

Дорого у них там через те що тут буває багато туристів з тих що катаються гірськими велосипедами (трас для них таи просто неміряно), ходять у гори, плавають на каяках та яхтах, їздять верхи і лазять по скелях. Вистачає і таких що просто приїздять подивится на природу – від найбільшого міста штату, Портланда, сюди усього пів-години їхати.

 

Оце розписую і сам думаю -  а може таки поїхати і в наступному році? Ну та ми домовилися вже що поїдемо лише якщо Олена побіжить пів-марафон. Часу в неї досить щоб підготуватися.

 

Ось, до речі, вам результати змагань – http://www.columbiagorgemarathon.com/2011/results/2011_HALFRUN_MALE.HTM.

 

Додатковий висновок для себе – еластичні повороски не надто підходять для такої дистанції, і взагалі для чистого бігу. Я їх собі поставив на кросівки щоб спростити транзитну зону на триатлонах – не треба розшнуровувати-зашнуровувати, не треба пхтати ногу і намагатися при цьому не загнути п’яту всередину. Просто відтягнув язичка на максимум, вставив ногу, відпустив – все на місці, з правильним тиском, не розв’яжеться по дорозі. Але проблема в тому що все ж таки вони недостатньо жорсткі і дають нозі гуляти, хоч і зовсім трохи. А потім оте “зовсім трохи” накопичується на дистанції і призводить до натерторстей і “відбитих” ніг.

 

Тепер в мене текст закінчився і я просто запощу кілька світлин.

 

 

Красиво? Подобається? Приїздіть в гості, ми вас по тих місцях (і не лише) покатаємо!

 

 

 

Ну якось отак…

Весь альбом тут – https://skydrive.live.com/?cid=b21290194214a37d&id=B21290194214A37D%211607#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211607.

Коли навколо нема машин…

…це ще не означає що на велосипеді їздити безпечніше:

2011-09-17 – Kirkland Triathlon

Ось і закінчився триатлонський сезон в наших краях. Вже холодно, вітряно і ледь-ледь не дощить. Сонячна погода починає бути лише згадкою.

Триатлон в місті в якому ми зараз живемо. В програмі лише спринт триатлону і дуатлону (біг + велосипед).

 

Це я перший раз робив спринт (800 м плавання, 20 км велосипед, 5 км біг). Доволі непогано, але у нас тут в Кіркланді гірка на гірці, тож і велоетап і біг були просто вбивчі.

Плавання дуже дезорієнтуюче – буї зносило вітром весь час, на березі повно людей, на пірсах, якима всіяно берег, усе забито пришвартованими човнами. Тож де виходити з води не було зрозуміло геть. Я пристроївся за якимось сильнішим плавцем який весь час призупинявся щоб зорієнтуватися куди пливсти і сам не заморачувався – плив за ним

 

Далі був божевільний пробіг у транзитну зону – більше 300 метрів у гірку… Бігати у гідрокостюмі це ще те задоволення.

В цілому склалося таке враження що якщо на олімпійській дистанції найвагомішим є велоетап то на спринті вирішує плавання. Сильні плавці не економлять сили і добряче відриваються, а вело і біговий етапи недостатньо довгі щоб їх наздогнати.

Мій результат наче і не такий поганий (3-й у своїй віковій групі): 1:16:51 – 14:09,3:03,37:52,1:10,20:37. Протокол з результатами – http://www.racecenter.com/results/2011/res_kx11.htm#overall. Там є і Олена.

 

Оскільки ми з Оленою стартували майже одночасно (вона через 5 хвилин після мене) то фотографій не було кому і не було коли робити. Ото тільки й того що зловив на фініші. Може згодом щось знайду в інеті.

28/8/2011–Lake Meredian Triathlon

Якраз на 13-ту річницю нашого весілля ми й робили цей тріатлон

Старт у нас був з різницею в 15 хвилин (у мене в 7, у Олени в 7:15), отже фотографій особливо не було як робити.

Вода на диво була тепла, можна було спокійно зекономити час і пливсти без гідрокостюма.

 

Цього разу і катався і бігав без шкарпеток (намагався виграти трошки часу в транзитній зоні), наче нічого, хоча і стер ноги в кількох точках до крові. Але не багато. І навіть не відчував рпід час змагань.

 

Плавання було прикольне, народ швидко розтягнувся і було важко орієнтуватися пливучи не у натовпі. Та ще й сонце сходило, сліпило відблисками і буйки погано було видно. А ближче до фініша влився у штовханину і колотнечу тих хто плив коротші дистанції.

 

Якось велосипедний етап доволі важким виявився. Не те щоб сильно круті гірки, але вимотали вони мене добряче

 

 

І результат знову ж таки щось на диво поганий у мене. Власне мій час 2:25:08.2 – 25:15, 2:40, 1:13:39, 1:06, 42:30 (http://www.weraisethebar.com/rtbevents/results/LMT2011OlympicResults.html). А дві з половиною хвилини після плавання у транзитній зоні це взагалі катастрофа. Треба спеціально повчитися знімати гідрокостюм.

В сумі я був 9й у загальному заліку і 2й у своїй віковій групі.

Олена 75-а у загальному заліку. Я коли біг свої 10 км зустрів її (вже бігла назад). Тобто вона стартувала через 15 хвидин після мене, а фінішувала за 15 хвилин до мене.

До речі на фотці збоку можна побачити шапочки усих кольорів. Це так на тріатлонах кодують дистанції, а іноді і вікові групи. У цей раз було всього три “коди”: олімпійська дистанція – помаранчові, спринт – зелені, супер-спринт (вдвічі коротше плавання) – жовті.

А сонце в той день пекло просто безжально. Це у нас тут вже майже 2 тижні справжнє літо. Спека до +20 доходить, здуріти можна…

Ну от, а потім ми поїхали додому, трошки відпочили і попрямували на пікнік дол Дня Незалежності України. Але там, на несамовитій спеці, уся небагатолюдна купка людей була не жвавіша за нас і мляво жувала сало і голубці..

Чао, панове!

Альбом – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211387&sc=photos

Це буде бомба якщо таке побудують!

Стадіон для триатлону:

 

Смерті на триатлоні під час плавання

Так, люди помирають, трапляється і таке. Але не лише від виснаження. Доволі небезпечним є плавання. Ось з останніх – http://www.npr.org/blogs/thetwo-way/2011/08/09/139242499/in-wake-of-two-triathletes-deaths-nyc-event-may-see-changes.

Пишуть що у двох людей сатвся серцевий напад і їх не врятували.

Уявіть собі – 2000 новачків що починають одночасно пливсти у холодній воді і мають пропливсти 1,5 кілометри. Комбінація холодної води і високого рівня адреналіну призводить до аритмії. Також всі ці люди штовхаються, налітають одне на одного, луплялть руками по спинах і головах, ногами по руках і обличчю… І навіть у тих хто добре плаває бувають напади паніки – нічого не видно, дихалка чомусь зупинилася, з усих боків б’ють руками і ногами.

Всі ті рази коли я плавав бачив що іноді люди зупиняються і підпливають потриматися за кайаки що курсують вздовж маршруту. Чомусь думав що це вони втомлюються і відпочивають. Виявляється це в них напади паніки і вони просто намагаються почати дихати і заспокоїти серце. Олена теж мені раз казала що в неї була жахлива паніка коли вона пливла у непрозорій воді. Там не те що зупинитися чи підпливсти до човна потриматися, там взагалі нічого не бачиш і не розумієш, мозок повністю вимкнений.

Ну а коли їх пливе багато і хтось пішов на дно то дуже важко це помітити з берега чи рятувального човна. Мабуть тільки треба водолазів запускати щоб постійно курсували маршрутом.

UPD: Ось як це виглядає на старті:

Призвичаююся до велоспорту…

Зрозумів що сам по собі не навчишся нормально їздити знайшов собі групу з якою і катаюся. Це переважно чоловіки років під 50, але є і жінки, є і молодші, є і старші. Катаються вони 2 рази на тиждень. Роблять десь по 50-60 кілометрів з середньою швидкістю в районі 30 км\г. Але в таких поїздках важлива не стільки дистанція скільки “набрана висота”, тобто скільки в гору їхати. Ну вони в середньому десь 400-500 метрів набирають.

Я катаюся з ними раз на 2 тижні бо то змагання, а то і побігати нормально хочеться. І хоча для них це не тренування а просто покатушки убмваюся я страшенно просто. Друга половина дистанції це мрак – ноги відмавляються крутити, по прямій наче вже викладаєшся з усих сил, а все одно відстаєш…

Зате трошки навчився їздити в натовпі. Другий плюс – жопа не болить вже (: Принаймні на такій дистанції.

Як і в будь якої групи у “моїх” велосипедистів є фетіші. Це в першу чергу Італія. Головна мрія – італійський велосипед. Ніякі новомодні рами, аеробари чи інші триатлонські штуки тут не визнають. Якщо не весь велосипед то хоча б колеса, сідло чи форма мають бути італійські. Інакше це нещаслиіий велосипедист що замість отримувати задоволення постійно строждає з того що “як би зробити апгрейд”.

Ну і ще вони їдять по дорозі – спеціальні батончики, банани, … Жерти на велосипеді зочеться просто нереально. Я перший раз поїхав без нічого, так по дорозі додому був готовий шину почати жувати.

Як я прочитав в одній статті “ти ще не розпробував триатлон якщо не мочився верхи на велосипеді чи під час бігу”. У нас правда такого не роблять, але якщо їхати хоча б вдвічі довшу дистанцію то підозрюю що доведеться таки (:

До речі цікаве питання а як вони це роблять? Чоловікам простіше (дивись фото), а от жінкам доводиться просто у штани це робити. У марафонців, до речі, ті ж проблеми.

Хоча це все вже для професіоналів.

Federal Escape Triathlon 2011

Перше питання на яке я хочу відповісти це “якого фіга так часто?”. Та просто у нас тут літо доволі коротке, дощі не йдуть щодня лише 3 місяці, а вода в озерах холодна навіть літом. Тож хочеться теплу пору року використати максимально.

В принципі можна їздити на тріатлони хоч цілий рік в різні теплі Каліфорнії, але возити з собою велосипеди літаком це геморойно і дорого.

Тепер до триатлону. Як завжди я робив олімпійську дистанцію. І результат непоганий такий (http://accustatsportstiming.com/results3.asp?ei=98): 2:16:22 (22:58-2:21-1:08:55-1:06-41:03). Плавання в цей раз прада було 1400 замість 1500 метрів. Ну та це я зрозумів тут як вийшло таку і зробили на плавання дистанцію. Іноді було що всі 1600 плив.

Олена вперше вилетіла з велосипеда у кущі (всі подряпана і у синцях), пробила колеса, сама його замінила і фінішувальна страшенно задоволена: 1:47:42 (8:02-02:07-1:05:27-1:03-30:38). Ну і у неї плавання було щось типу 370 метрів замість стандартних 800.

А моє плавання зробили у два кола, з вибіганням з води і назад у воду. Дихалку збиває страшенно.

Вода темна, непрозора, у порівнянні з попередніми озерами де ми плавали і де видно камінці на дні тут було таке враження що у іржавчині пливеш. І люди як божевільні одне на одного натикаються постійно. Особливо мені “подобаються” новачки що спочатку горнуть як божевільні, а потім різко зупиняються і ти на них налітаєш і мусиш обпливати. Ну і на фініші етапу народ бачить що берег близько і теж починає прискорюватися.

І ось вже транзитна зона… Все ж таки треба якось присв’ятити час тому щоб якось швидше стягати гідрокостюм і стрибати у велошмотки. А то мої дві з половиною хвилини проти 60-90 секунд у інших виглядають зовсім позорно.

Ну а на велосипеді рятує лише витривалість натренована бігом. Особливо вбиває коли обганяють дядьки по 50 і більше років. А в триатлонах пишуть вік фломастером на нозі, тож завжди бачиш в якій віковій групі той хто перед тобою.

Мене так на велосипеді нормально обігнава дядько 65 років, я його потім на бігові ледь перегнав, капєц просто.

І ще треба мабуть починати вчитися їздити і бігати без шкарпеток. Практично всі так роблять на триатлоні наскільки я бачу. Часу стільки зекономити можна…

А, ну і головне, в список речей на тратлон ОБОВ’ЯЗКОВО вписати фотоапарат. А то цього разу забули, довелося телефоном фоткати (:

 

Альбом – https://skydrive.live.com/?cid=b21290194214a37d&sc=photos&id=B21290194214A37D%211315#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211315&sc=photos